Бог наділив його багатьма талантами: прекрасно грав на баяні і співав українські народні пісні, любив Чайковського, писав вірші... Закінчивши Вижницьке училище декоративно-прикладного мистецтва, обрав, можливо, одну з найскладніших мистецьких стежин – монументалістику. Ледь не до останніх своїх днів художник жив між небом і землею, де панують-владарюють шалені вітри і сніги, а влітку немилосердно пражить сонце.
Згадує дружина Марія Віхренко:
– Іван ніколи не цурався жодної роботи, навіть найскладнішої, вибирався на такі висоти, з яких було видно і всі Чернівці, і півсвіту. Попросили його відреставрувати Чернівецький художній музей, найвищі його закутки. Я йому навіть боронила це робити, та він все одно щодня туди поспішав, кажучи, що з такої верховини Чернівців ніхто ніколи не бачив, тільки він... Здебільшого, за ризик він такий мізер отримував, що нині навіть соромно згадувати. Ще один спогад – реставрував будинок-ковчег на Театральній площі, де зараз центральний палац культури. Пригадую, відновлювати деякі скульптурні фігури доводилося просто там, на висоті.
Та займався Віхренко не стільки реставрацією, скільки творив власні мистецькі роботи. Їх досі можна побачити в Чернівцях. Це мозаїка "Квітуй, Буковино", виконана у співавторстві з Артемом Присяжнюком на фасаді житлового будинку на проспекті Незалежності, 105. У ній вражає не тільки формат роботи – 128 кв. м, а й глибока символіка зображеного. А мозаїчна фігурна композиція "Юність" на стіні навчального корпусу ПТУ на вулиці Руській вирізняється багатою символікою.
Майстер працював у різноманітних жанрах: вітражі з кольорового скла, мозаїчні панно, рельєфи у різних матеріалах, розписи інтер’єрів церков, мистецьких закладів. Відомі його меморіальні дошки в Чернівцях Юрієві Федьковичу, художниці Августі Кохановській, Олегові Ольжичу, Ользі Гузар, Борисові Купневському... Дуже шкода, що крадії кольорових металів позбавили чернівчан можливості милуватися деякими витворами Віхренка. Окремі державні заклади познімали його роботи зі своїх стін. Та навіть викупити їх автор, за словами дружини Марії, не зміг.
Ще один сумний факт доводиться нині констатувати: монументальне мистецтво з відходом такого майстра поволі занепадає на Буковині. А воно було притаманне українському мистецтву з давніх давен. Пригадаймо його стрімкий злет у двадцятих-тридцятих роках минулого століття. Естетичне обличчя міст і сіл сьогодні загнане у білбордівську політично-рекламну маячню. Бракує нам таких головних художників міста, яким був свого часу Іван Віхренко. .
