«Пісні серця», створені на Буковині

Марічка – чужа наречена

Наприкінці минулого року на каналі "1+1" було презентовано документальний серіал "Пісні серця", присвячений історії десяти найбільш популярних українських пісень 50-70-х років XX століття. Режисер проекту – Юлія Лазаревська, оператор Микола Мандрич, директор – Олег Фраєв, продюсер – Лариса Роднянська. З шести фільмів, що вийшли на екран, три було присвячено пісням, народженим на Буковині, – "Марічці", "Черемшині", "Червоній руті".

Найбільше пощастило "Марічці", адже й композитор, і автор поезії, і героїня, якій присвячений вірш, живі-здорові.

Виявляється, ніжна й романтична "Марічка" народилася з дуже буденної ситуації. 1954 рік. Приїхали студенти Чернівецького медичного інституту на практику до Путили, "прикріпили" їх до лікарняної їдальні. А хлопці молоді, їм хочеться чогось доброго поїсти. Ось вони й спонукали свого товариша Михайла Ткача написати вірша юному кухареві Марічці – дівчині гарній і чарівній. А потім поет прочитав цей вірш на святі виходу на полонину. Марія Федорівна Киселиця на той час уже збиралася заміж, але коли почула, що вірш адресовано їй, була дуже схвильована.

Приємно було побачити у фільмі й майже легендарного 83-літнього Степана Сабадаша, який зберіг чудову пам’ять і дуже яскраво оповів, як непросто було вивести "Марічку" на сцену. Спочатку було оголошено конкурс серед самодіяльних композиторів Буковини на кращу музику до вірша. Переміг Сабадаш. Приніс пісню до обласної філармонії, а вона не сподобалася: мовляв, слабенька. Але невдовзі нею зацікавилася тодішній керівник Буковинського ансамблю Алла Серебрій – вона й дала пісні довге сценічне життя. Проте вперше на українському радіо пісня прозвучала у виконанні зовсім не Буковинського ансамблю, а хорового колективу з Чехії. Чехи відкривали в Києві виставку, випадково хтось із них почув про цю пісню, і вони за день вивчили її та співали на відкритті. А вже потім був тріумф. Про це розповідає у фільмі Нелла Труфін, яка була учасницею першого складу ансамблю "Марічка", створеного при палаці культури працівників легкої промисловості Степаном Сабадашем. Вражають у фільмі архівні кінокадри, особливо ж ті, на яких знято, як молоді дівчата купують у магазині платівку з піснею "Марічка".

"Черемшину"

співали японці

Фільм "Черемшина" – поетичний і сумний. Мабуть, найбільш поетичний з усіх. Чудові зйомки, неймовірно багаті й доречні архівні матеріали. На жаль, авторів пісні Василя Михайлюка й Миколу Юрійчука бачимо лише з плівок і фотографій, але – як бачимо! Робота режисера й оператора тут просто бездоганна. А сама "Черемшина" звучить у виконанні Дмитра Гнатюка (він вважає цю пісню однією з найкращих у своєму репертуарі) під час зйомок 1965 року, коли артист співав її на святкуванні 25-річчя возз’єднання Буковини в єдиній Українській державі на чернівецькому стадіоні. Співає "Черемшину" і сучасний співак, найкращий тенор України Володимир Гришко. Власне він виконує всі "пісні серця" в документальному серіалі у супроводі симфонічного оркестру під керуванням лауреата Шевченківської премії Володимира Сіренка. Нові аранжування й оркестровки зробила відомий композитор Ганна Гаврилець. Чуємо "Черемшину" й у виконанні колись популярного ансамблю "Ройял найтс" – японською мовою. Варто сказати, що матеріали про цей епізод надав творчій групі Василь Михайлович Селезінка, який знав Василя Михайлюка впродовж майже чотирьох десятиліть.

Незнайомий Івасюк

Про фільм "Червона рута" варто сказати так: це на сьогодні найкращий, найточніший, найглибший і найзворушливіший фільм про Володимира Івасюка. У ньому також оповідається історія однієї пісні, а постає перед нами повнокровний, повноцінний образ талановитого митця, творчість якого збагатила і нас, і всю українську музику. Начебто ми вже бачили всіх, хто бере участь у фільмі, – сестер Галину й Оксану, Олену Кузнєцову – першу виконавицю "Червоної рути", Василя Стріховича. Знаємо й Левка Дутківського. Неодноразово бачили й музей композитора, і навіть документальні кадри знайомі. Проте все зовсім інакше. Послухайте, про що розповідає Галина Івасюк – зворушливий епізод – як брат розпитував її про перебіг вагітності... І хоч у фільмі звучить лише одна пісня – "Червона рута", глядач має прекрасну можливість відчути, який багатющий талант був у цього молодого блакитноокого красеня, скільки пісень він написав, а скільки ще міг написати.

Мені також пощастило брати участь у зйомках і працювати поруч із режисером Юлією Лазаревською та оператором Миколою Мандричем, з усією творчою групою студії "Контакт". Головна риса їхньої роботи – бачення в людині її унікальності, вміння виокремити головне, делікатність і висока культура спілкування. Пам’ятаю, як важко погоджувався на зйомки Левко Дутківський – у нього саме тоді померла дружина. Пані Юлія зустрілася з ним, зуміла переконати, що саме тепер і саме в цьому фільмі він повинен взяти участь.

А як талановито працював оператор Микола Мандрич – людина, яка зняла десятки документальних фільмів, серед них – знаменитий серіал "Друга світова війна: український рахунок". Будете дивитися фільми – зверніть увагу на Чернівці, зняті з міської ратуші, на чудові гірські пейзажі, які не лише показують красу наших Карпат, а й викликають смуток своїми "лисинами". Придивіться до фотографій: здається, вони оживають у кадрі.