Козаки: від історії до легенди

Пропонуємо уривки з публікації іспанського журналіста Мануеля Флорентіна в журналі "Historia y vida" ("Історія і життя"), що видається у Барселоні.

Краще загинути,

ніж здатися!

Таким був девіз козаків впродовж століть. Героїчне гасло, яке допомогло створити міф про непокірних воїнів на нічийній ворожій землі – сучасній Україні – на кордоні між Росією, Польщею, Османською імперією, причорноморськими татарськими племенами та мусульманськими народами Кавказу. Міф, який прославили такі видатні письменники, як Байрон, Меріме і Толстой. Але, як і всі міфи, цей також має світлі і темні сторони.

Від самого початку козаки були як захисниками своїх земель від сильних сусідів, так і грабіжниками та піратами. Об’єднуючись у ватаги, вони жили за рахунок нападів на села, хутори і каравани. Так вони отримували жінок і все необхідне для життя. А також багато іншого добра, зокрема невільників, яких потім продавали. Постійні пиятики козаків, непередбачуваний характер, своєрідний спосіб ведення війни, насильство та надзвичайна жорстокість до полонених вселяли жах. Щоправда, їхні вороги у цьому теж не пасли задніх.

Попри грабунок і піратство, козацтво було організоване як військова каста, наймаючись на службу за гроші чи землі. Зазвичай служили росіянам і полякам проти турків і татар. Втім, їхня вірність не була зразковою і за нагоди вони просто надавали перевагу добрій здобичі. Часом навіть покидали службу, якщо під час військової кампанії вдавалося урвати добрий куш.

Наполеон називав козаків ганьбою людства, а видатного пруського полководця Карла фон Клаузевіца вжахнула відсутність військової честі у козацької кінноти, яка після бою з французами зайнялася мародерством.

Спосіб життя

Походження козацтва бере початок від вторгненя монголів та інших племен із Центральної Азії, які у XIII столітті дійшли до Чорного моря. У середині XIV століття декі з цих племен осіли на північ від Чорного і Каспійського морів. То були вершники-кочівники, які жили зі скотарства і грабунку. Щодо них турки вживали слово kazak, що означає "вершник", а також "найманець" і "вільна людина". Згодом так почали називати селян-кріпаків, які втікали від свавілля своїх російських і польських панів, знаходячи притулок на цих нічийних землях. Утікачі об’єднувалися для захисту у військові загони, які осідали на річках – Дніпро, Дон, Терек, Кубань і Урал. Ватага обирала старшого (отамана) на загальних зборах, які називалися радою або кругом. Отаман мав дуже широкі повноваження і суворо карав порушників норм життя товариства.

Козацькі громади жили в укріплених поселеннях. Першим і найбільш загадковим була Запорізька Січ, збудована на острові Мала Хортиця, біля порогів на Дніпрі, 1552 року. Пізніше виникли й інші подібні поселення. Хоч і зруйнована кілька разів з різних причин, Січ була доволі неприступним місцем, захищеним водою, муром, ровом і гарматами. Всередині мешкали козаки у куренях – невеликих дерев’яних будинках, критих соломою або кінськими шкірами. Кожен курінь був підрозділом зі своїм отаманом.

У приміщенні лише спали та переховувалися від негоди. Переважну більшість часу козаки проводили поза цими поселеннями, вправляючись зі зброєю та займаючись полюванням і рибальством. У Січі збиралися лише для розв’язання найважливіших питань, наприклад, військового походу. У самому центрі Січі, на підвищенні, стояла невеличка дерев’яна церква, скромна зовні і розкішно декорована всередині. Однією з ознак самоідентифікації козаків була належність до Православної церкви, а своїм покровителем вони вважали святого Андрія. У Січі також був базар, склади зброї, спорядження і харчів та кораблі.

Жінкам заборонялося приходити у ці поселення. Проте жінки в Україні мали набагато більше свободи і ваги у громадських справах, ніж у сусідів – росіян і поляків, татар і турків.

Непокірні

У XVI столітті польський та російський королі контролювали в Україні лише міста. На півдні, у Причорномор’ї, панували турки і татари. Останні безупинно нападали на слов’янські міста й села і захоплювали людей для продажу в рабство.

Ці напади не зустрічали належного опору, аж доки 1550 року київський аристократ, князь Дмитро Вишневецький, організував військовий підрозділ на службі в російського царя Івана IV Грозного для захисту від нападів з Криму. Він і був тим, хто заснував першу Запорізьку Січ біля дніпровських порогів, тобто у зоні "за порогами", звідки й пішла назва "запорожці".

Водночас знать Києва та інших міст України для захисту від нападів татар організувала інше військо – "городових" козаків. Значною мірою ця міліція формувалася із козаків з Дону, яких найняв польський король Стефан I у 1569 році і яких назвали "реєстровими".

Козаки справно несли службу, але зажерливість знаті, зловживання владою час від часу викликали збурення. 1590 року це вилилося у повстання проти поляків. Так почався тривалий період війн проти поляків, росіян і турків, у яких козаки були то союзниками, то ворогами одних та інших – залежно від своїх інтересів. У разі поразки козаків повстання жорстоко придушувалося. Цей період закінчився у 1638 році перемогою поляків під Кодаком. Польща встановила контроль за містами і землями України, і настав час певної стабільності, названий Золотим миром за те, що дав знаті можливість збагатитися за рахунок переможених.

Народ без держави

Період спокою тривав лише десять років. У 1648 році з військовою допомогою Османської імперії отаман реєстрових козаків Богдан Хмельницький підняв на повстання громади на північ від Чорного моря проти Польщі. Через п’ять років, впродовж яких шальки терезів у війні хиталися то в один, то в інший бік, Москва вирішила скористатися складним становищем Хмельницького, який попрохав захисту в царя. Прагнення незалежності обернулося для козаків лише зміною одного ярма на інше. Російський цар призначив своїх воєвод у містах, які почали збирати податки до царської казни і перевезли православного патріарха з Києва до російської столиці. Розчарований Хмельницький спробував укласти альянс зі шведами, але ця спроба провалилася. Його наступникові не залишилося нічого іншого, як повернутися до поляків, котрі запропонували утворити автономне козацьке князівство у польсько-литовській конфедерації. Це рішення призвело до війни з Росією і викликало розкол серед козаків. Запорожці були проти приєднання до Польщі, однак і не підтримали 1666 року антипольське повстання отамана Дорошенка, який шукав союзу з турками. Врешті-решт росіяни і поляки поділили Україну, і козаки залишилися на службі і в одних, і в інших. Цей період отримав назву "руїна".

Пити, як козак

Вислів "пити, як козак" з’явився в Європі під час наполеонівських війн, після перебування російських козаків у Франції. Така слава сягнула і Англії, коли 1814 року контингент козаків прибув до Лондона для святкування перемоги над Наполеоном.

Пияцтво було невід’ємною рисою образу козаків, на святах яких горілка лилася рікою. Це був їхній спосіб убивати час і відзначати будь-яку подію. Але пиятика нерідко була і причиною поразок. Не раз ворог атакував козаків, коли ті спали п’яні. Наприклад, 1663 року, коли турки напали на запорожців просто у Січі.

Тоді козакам все ж таки вдалося відбитися. Гірше трапилося 1775 року, коли російський князь Потьомкін скористався такою ситуацією для атаки Січі і зруйнував її. Отамана було ув’язнено, і російська цариця Катерина Велика поклала край привілеям козаків.

0 7 114