Пункт 1: віньєтка. Вона вже давно ніяка не віньєтка, а тяжкенький альбом, в який винахідливі фотографи не знають, чого б напхати. Дитячі фотографії, колективні фотографії, фотографії з уроків... Якби були фотографії у старості – їм би теж знайшли місце.
Пункт 2: екзамени. Веселе шоу, щось середнє між телевізійною інтелектуальною грою і цирком. Спонсори-батьки і тут полегшили гаманці. Збірники з відповідями на білети (кошти на них видавалися діткам разів по сім – і це називається "відмивання грошей"), ручки, зошити, вода, валер’янка, квіти (дуже важлива складова "шарової" здачі екзаменів).
Ми, гарні дітки, звісно уповаємо на "Велику шару".
Вчителі весь рік лякали нас, намагаючись вселити в наші голови страх і примусити вчити хоча би щось.
Ми усе сприймали, як жарт. Створювали вигляд активної діяльності, а зараз вчимо це все останніми ночами. І вчимо через пень-колоду, бо знаємо, що добрі педагоги не кинуть нас у пустелі власних лінощів, витягуючи за вуха, і поставлять потрібну оцінку.
А ті самі педагоги у справі порятунку юних бовдурів виявляють стільки хитрощів, акторського таланту, що починаєш їх поважати значно більше, розумієш, що зовсім вони не злі. Добрі, рідні – що б ти робив без них?
Пункт 3, останній: кульмінація дитячих марень і спустошення батьківських кишень. Випускний вечір. Фінальне гала-шоу, вихід акторів на сцені під кінець десятирічної вистави, парад краси, чи того, що нею вважається.
Тут у "плюсі" батьки хлопців. Їхні витрати незрівнянно менші, ніж у мамів і татів юних леді. Серед хлопців, звісно, теж трапляються "стиляги", але значно рідше.
А дівчата, і я з ними, разом "відриваються" сповна.
Священне дійство випускного дозволяє їм "розкручувати" батьків без особливих перепон.
Де взяти одяг на випускний? Є два варіанти: купувати чи шити. У рідному місті щось більш-менш пристойне придбати досить проблематично. "Калинка" не дає смаку розгулятися, магазини – недешеве задоволення, і асортимент рідко відрізняється від "калинівського", хіба що в дуже дорогих бутиках, а це no coments.
З пошиттям не легше. Не кожна мама – геніальна майстриня, тому доводиться платити за тканину і за роботу. До того ж кравчині нерідко тішать звичкою щось недочути і зробити не так.
Але одяг – це півбіди. Взуття – це вже вічна істерика, вічний головний біль. Мені навіть спадало на думку зібрати всіх дівчат з обох випускних класів і йти купувати "взувачку" разом. Бо "розмаїття" туфельок, босоніжок тощо на вітринах, його "ексклюзивність" загрожує ситуацією: "Ой, які гарні тапочки... ой, у мене такі ж самі!" А це прикро навіть для тих, хто не звик до оригінальності.
Можна, звісно, взутися у гуцульські постоли чи перемотати ноги бинтами, чи погратися в босих хіпі, але чогось не надихає.
Найбезглуздіше тринькання батьківських грошей – зачіска, візаж і манікюр. Якщо одяг, туфлі можна ще колись і кудись одягнути, то складну конструкцію на власній голові і розмальовану пику можна зберегти максимум два дні, якщо не спати, не вмиватися і мало рухатися, і все одно воно буде виглядати зім’ятим і розмазаним. Котячі кігті триматимуться довше, але не набагато.
За це все бідні батьки теж мають платити. І чимало. Наприклад, в одній модній перукарні зачіска 25 червня коштуватиме 100-150 гривень.
І ось – ми одягнені, взуті, причесані і розмальовані, розповзаємося по ресторанах, за які батьки теж платили немалі гроші. Платили терпляче і мовчки, бо випускний – святе.
Можливо, ми нап’ємося під носом у батьків і вчителів. Можливо, вони теж нап’ються. Але ніхто нічого нікому не скаже. Дівчата візьмуть хлопців під руки, і під цокання підборів ми підемо зустрічати світанок.
