Одружувалися у шинелях

Війна спотворила тисячі людських доль, але й там під обстрілами, у холодних окопах та землянках, єднала душі людей вона – любов…

Досі пам’ятає Любов Марківна, як тремтіло її дівоче серце, коли вони пішли до командира полку з проханням дозволити одружитися, а як голосно воно стукотіло, коли помічник покликав і її: "Любашо, заходь і ти!" Нам, можливо, дивно сьогодні, але суворе попередження командира "тільки щось не те помічу – одразу в штрафбат!" теж досі не забувається. Та молодий і статечний Федір (на той час вже член партії) і сам розумів, що жінку треба поважати і оберігати завжди, тим більше – на війні. Хоча ревнощі теж тривожили молоде серце солдата – зізнавалась, примружуючи усміхнені очі, Любов Марківна, доки чоловік господарював на кухні – особливо тоді, коли фронтові друзі розігрували Федора, розповідаючи про залицяння інших до його коханої.

А офіційне одруження довелося відкласти аж до 1946 року, бо неспокійно ще було на Сході. Та тим пам’ятним для обох днем молоді люди таки обрали саме дату – 23 жовтня. "День видався надзвичайно гарним, – згадує Любов Марківна,– а ось омріяної білої сукні у мене не було. І весілля теж не було – які там весілля в ті роки! Реєструвалися в гімнастерках, у шинелях". До того ж це був непростий час повоєнної відбудови, карткова система – отож відсвяткували дуже скромно у тісному колі з рідними Федора Харлампийовича.

"Здається, все минуло, наче у сні, ніби й не було шістдесяти років поруч один з одним, – задумливо вдивляючись у пожовклі від часу фотографії (а особливо – у перше їхнє спільне фото, маленьке, але таке дороге серцю !), розповідала далі Л.М.Моргуненко. – За душею, як кажуть, не було нічого, але жили весело, дружно, нікому не заздрили. Все, що є, – маємо завдяки праці". Пережити довелося справді чимало, але і двох доньок виховали, освіту їм дали, троє онуків уже й трьох правнуків встигли подарувати! А за спиною не лише війна, а й Камська ГЕС, Воткінська ГЕС, Черкейська ГЕС – і завжди разом! З 1975 року – у Новодністровську, і постійно на виду. Протягом 24 літ Любов Марківна опікується долею ветеранів у нашому місті.

Та головне, що вони разом – Любов Марківна і Федір Харлампийович, бо вміли долати труднощі і біди, боротися з негараздами, і головне – завжди зважали на думки і переконання, почуття і прагнення один одного, тому що вони – сім’я.