Оскільки під місяцем таки нема нічого нового, то спробуємо розглянути ситуацію, що склалася в Україні після нещодавнього кадрового зачищення у найвищих ешелонах влади, з точки зору історико-політичних прецедентів.
1. Якщо припустити, що минулорічний помаранчевий Майдан був справді революцією, то до цієї події можна застосувати теорію революції К. Брінтона, за якою після кожного "штурму Бастилії" ситуація розвивається в чотири етапи. Перший – ліберальний поміркований демократичний режим з культом громадянських свобод; другий – радикалізація, посилення жорсткості режиму, укорінення влади; третій – термідор, або контрреволюція; четвертий – постреволюційна диктатура, або її м’якший варіант – авторитаризм. Зрозуміло, що здійснений президентом кадровий "нульовий варіант" – це перехід від одного етапу до наступного, але чи від першого до другого, чи, радше, від другого до третього, стане зрозуміло, коли відбудуться всі нові призначення в уряді та інших високих органах державної влади.
2. Якщо припустити, що Віктор Ющенко – це Ленін, то Юлія Тимошенко, однозначно, – Троцький. Адже саме ці два "генії революції" здійснили т. зв. Велику Жовтневу соціалістичну революцію, після чого перший очолив державу, а другий створив Красную армію і виграв громадянську війну. Зважаючи на цю аналогію, можна прогнозувати політичне майбутнє і наших "геніїв революції": Ющенко і Тимошенко ослабнуть у взаємному поборюванні, після впровадження конституційної реформи Ющенко стане номінальним президентом, Тимошенко буде висунуто на політичне узбіччя (більш вишукана редакція одного прогресивного дуету), або взагалі в історію, а реальну владу посяде умовний Сталін. Це буде хтось малопомітний з другого ешелону влади, але дуже досвідчений в апаратних іграх і номенклатурних "понятіях". До речі, варто нагадати, що Ленін називав Троцького Іудушкою, а Троцький Сталіна – найвидатнішою сірістю.
3. Якщо припустити, що Ющенко – Горбачов (революціонер мимоволі), то Юлія Володимирівна – Єльцин (великий популіст, улюбленець мас, рішучий до авантюрності політик, ідеться, звичайно, про ЄБМ революційних часів, а не президентської його інкарнації). Якщо ця аналогія повториться в нинішньому українському варіанті, то Тимошенко зробить із Ющенком приблизно те, що Єльцин зробив із Горбачовим. Звичайно, Україна не розпадеться, як СССР, і Ющенко, швидше, не піде у відставку, як Горбачов, та після реалізації конституційної реформи президент України буде правити, але не управляти, а повноту влади перебере прем’єр-міністр, що виграє парламентські вибори. Крім того, варто пам’ятати, що після більш-менш демократичного Єльцина приходить авторитарний Путін.
Яка з цих аналогій спрацює (чи не спрацює жодна), залежить від багатьох чинників, але передусім від того, як переведе країну через зиму уряд Єханурова, і від того, які відповіді дасть час на запитання: чи був Майдан революцією, чи Ющенко – Ленін, чи Ющенко – Горбачов, чи Ющенко все-таки – Ющенко?
Оскільки тих, хто Леніна бачив, серед живих уже, здається, немає, то залишається спробувати порівняти Ющенка з Михайлом Горбачовим. Є чимало гарних спільних рис: любов народу і захоплення Заходу (на першому етапі), номінації на Нобелівську премію (Горбачов отримав), вміння довго і гарно говорити (не літературною, а народною мовою) і тощо. Список продовжте самі.
