Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА
Оскільки під місяцем таки нема нічого нового, то спробуємо розглянути ситуацію, що склалася в Україні після нещодавнього кадрового зачищення у найвищих ешелонах влади, з точки зору історико-політичних прецедентів.
1. Якщо припустити, що минулорічний помаранчевий Майдан був справді революцією, то до цієї події можна застосувати теорію революції К. Брінтона, за якою після кожного "штурму Бастилії" ситуація розвивається в чотири етапи. Перший – ліберальний поміркований демократичний режим з культом громадянських свобод; другий – радикалізація, посилення жорсткості режиму, укорінення влади; третій – термідор, або контрреволюція; четвертий – постреволюційна диктатура, або її м’якший варіант – авторитаризм. Зрозуміло, що здійснений президентом кадровий "нульовий варіант" – це перехід від одного етапу до наступного, але чи від першого до другого, чи, радше, від другого до третього, стане зрозуміло, коли відбудуться всі нові призначення в уряді та інших високих органах державної влади.
2. Якщо припустити, що Віктор Ющенко – це Ленін, то Юлія Тимошенко, однозначно, – Троцький. Адже саме ці два "генії революції" здійснили т. зв. Велику Жовтневу соціалістичну революцію, після чого перший очолив державу, а другий створив Красную армію і виграв громадянську війну. Зважаючи на цю аналогію, можна прогнозувати політичне майбутнє і наших "геніїв революції": Ющенко і Тимошенко ослабнуть у взаємному поборюванні, після впровадження конституційної реформи Ющенко стане номінальним президентом, Тимошенко буде висунуто на політичне узбіччя (більш вишукана редакція одного прогресивного дуету), або взагалі в історію, а реальну владу посяде умовний Сталін. Це буде хтось малопомітний з другого ешелону влади, але дуже досвідчений в апаратних іграх і номенклатурних "понятіях". До речі, варто нагадати, що Ленін називав Троцького Іудушкою, а Троцький Сталіна – найвидатнішою сірістю.
3. Якщо припустити, що Ющенко – Горбачов (революціонер мимоволі), то Юлія Володимирівна – Єльцин (великий популіст, улюбленець мас, рішучий до авантюрності політик, ідеться, звичайно, про ЄБМ революційних часів, а не президентської його інкарнації). Якщо ця аналогія повториться в нинішньому українському варіанті, то Тимошенко зробить із Ющенком приблизно те, що Єльцин зробив із Горбачовим. Звичайно, Україна не розпадеться, як СССР, і Ющенко, швидше, не піде у відставку, як Горбачов, та після реалізації конституційної реформи президент України буде правити, але не управляти, а повноту влади перебере прем’єр-міністр, що виграє парламентські вибори. Крім того, варто пам’ятати, що після більш-менш демократичного Єльцина приходить авторитарний Путін.
Яка з цих аналогій спрацює (чи не спрацює жодна), залежить від багатьох чинників, але передусім від того, як переведе країну через зиму уряд Єханурова, і від того, які відповіді дасть час на запитання: чи був Майдан революцією, чи Ющенко – Ленін, чи Ющенко – Горбачов, чи Ющенко все-таки – Ющенко?
Оскільки тих, хто Леніна бачив, серед живих уже, здається, немає, то залишається спробувати порівняти Ющенка з Михайлом Горбачовим. Є чимало гарних спільних рис: любов народу і захоплення Заходу (на першому етапі), номінації на Нобелівську премію (Горбачов отримав), вміння довго і гарно говорити (не літературною, а народною мовою) і тощо. Список продовжте самі.
1. Якщо припустити, що минулорічний помаранчевий Майдан був справді революцією, то до цієї події можна застосувати теорію революції К. Брінтона, за якою після кожного "штурму Бастилії" ситуація розвивається в чотири етапи. Перший – ліберальний поміркований демократичний режим з культом громадянських свобод; другий – радикалізація, посилення жорсткості режиму, укорінення влади; третій – термідор, або контрреволюція; четвертий – постреволюційна диктатура, або її м’якший варіант – авторитаризм. Зрозуміло, що здійснений президентом кадровий "нульовий варіант" – це перехід від одного етапу до наступного, але чи від першого до другого, чи, радше, від другого до третього, стане зрозуміло, коли відбудуться всі нові призначення в уряді та інших високих органах державної влади.
2. Якщо припустити, що Віктор Ющенко – це Ленін, то Юлія Тимошенко, однозначно, – Троцький. Адже саме ці два "генії революції" здійснили т. зв. Велику Жовтневу соціалістичну революцію, після чого перший очолив державу, а другий створив Красную армію і виграв громадянську війну. Зважаючи на цю аналогію, можна прогнозувати політичне майбутнє і наших "геніїв революції": Ющенко і Тимошенко ослабнуть у взаємному поборюванні, після впровадження конституційної реформи Ющенко стане номінальним президентом, Тимошенко буде висунуто на політичне узбіччя (більш вишукана редакція одного прогресивного дуету), або взагалі в історію, а реальну владу посяде умовний Сталін. Це буде хтось малопомітний з другого ешелону влади, але дуже досвідчений в апаратних іграх і номенклатурних "понятіях". До речі, варто нагадати, що Ленін називав Троцького Іудушкою, а Троцький Сталіна – найвидатнішою сірістю.
3. Якщо припустити, що Ющенко – Горбачов (революціонер мимоволі), то Юлія Володимирівна – Єльцин (великий популіст, улюбленець мас, рішучий до авантюрності політик, ідеться, звичайно, про ЄБМ революційних часів, а не президентської його інкарнації). Якщо ця аналогія повториться в нинішньому українському варіанті, то Тимошенко зробить із Ющенком приблизно те, що Єльцин зробив із Горбачовим. Звичайно, Україна не розпадеться, як СССР, і Ющенко, швидше, не піде у відставку, як Горбачов, та після реалізації конституційної реформи президент України буде правити, але не управляти, а повноту влади перебере прем’єр-міністр, що виграє парламентські вибори. Крім того, варто пам’ятати, що після більш-менш демократичного Єльцина приходить авторитарний Путін.
Яка з цих аналогій спрацює (чи не спрацює жодна), залежить від багатьох чинників, але передусім від того, як переведе країну через зиму уряд Єханурова, і від того, які відповіді дасть час на запитання: чи був Майдан революцією, чи Ющенко – Ленін, чи Ющенко – Горбачов, чи Ющенко все-таки – Ющенко?
Оскільки тих, хто Леніна бачив, серед живих уже, здається, немає, то залишається спробувати порівняти Ющенка з Михайлом Горбачовим. Є чимало гарних спільних рис: любов народу і захоплення Заходу (на першому етапі), номінації на Нобелівську премію (Горбачов отримав), вміння довго і гарно говорити (не літературною, а народною мовою) і тощо. Список продовжте самі.
Повернутися назад