Минуле святкування Дня Перемоги в Євразії, крім іншого, спонукає до розмови про страшенно далеких одне від одного – ОУН-УПА і Путіна. Почнемо з останнього. Президент Росії провів вже давно небачене по телевізору грандіозне затратне дійство, яке (вже, мабуть, ніхто не заперечить) має продемонструвати світові другий після нафти експортний товар Росії, а саме – імперський блиск. І йому би все вдалося, якби не оці вічні маленькі капості. Ось деякі президенти колишнього СРСР (Литва, Естонія, Грузія) "ослухалися" і не приїхали до Москви. А ось і серйозніше – колишній президент Чехії, відомий своєю безкомпромісною боротьбою з "імперським блиском", Вацлав Гавел разом із сімдесятьма своїми однодумцями надрукували у газеті "Файненшл таймс" листа, в якому заявляють, що це "пародія" і що святкувати такий день на московській Красній площі неприпустимо. Очевидно, пан Гавел згадував, що саме на цю площу 1968 року вийшло семеро (з усього СРСР!) небайдужих з протестом проти вторгнення Радянської армії із сателітами до Чехословаччини. Але пан Путін загартований і від дисидентів, схоже, має імунітет, тому розбудова, радше, відбудова імперського блиску, відбувається з "позитивною динамікою". Ось дожилися і до світлого "истинноправославного" свята – відкриття пам’ятника генералісимусу Товаришу Сталіну (поки що в якутському місті Мірний). Заглядати за символи з поваги до минулого дня не будемо, але, як кажуть близькі сусіди якутів чукчі, тенденція, однако.
Чим усе це може незабаром "потішити" Україну, здається, видно неозброєним окуляром із гумовою насадкою оком. Але що Україна може чи могла би протиставити цьому імперському блиску?! На мій наївний погляд, у ситуації, що складається, мав би бути суттєво активізований чинник ОУН-УПА. Багато говорять (в тому числі Президент Ющенко) про таку гарну річ, як примирення колишніх вояків УПА і Червоної армії. Але це майже їхня приватна справа: захочуть – помиряться, не захочуть – ні. Теж багато йдеться про офіційне визнання комбатантів УПА ветеранами війни. Це важливо, особливо для ще живих учасників, але теж не головне. А головне, навіть життєво важливе, аби українська влада (помаранчева!) визнала сама і донесла до суспільства, що ОУН-УПА у Другій світовій війні була єдиною збройною силою, що воювала за незалежну українську державу. Кажучи словами професора Юрія Шаповала: "Історія ОУН і УПА була і залишається однією з важливих форм легітимації української нації".
Таким чином "імперському блискові" буде дано зрозуміти, що ідея незалежної української держави має здатність опановувати маси. І вже давно. А Україна – не геополітичний нонсенс, що виник внаслідок змови "трьох п’яних мужиків" у Біловезькій Пущі, а – суверенне право нації із сильним і давнім державотворчим інстинктом.
