Коментар тижня від Василя КОЖЕЛЯНКА

Є такий дотеп із серії знаменитих анекдотів від Черномирдіна: яку партію би ми не будували – КПСС виходить. Ось так і в політиці, політології та геополітиці – про що б ми не говорили на ці теми, все зрештою зводиться до нафти. А якщо детальніше, то – нафти, газу і світлих нафтопродуктів. Тому говорити про політику, особливо зовнішню, в чистому вигляді, без урахування енергетичної складової, м’яко кажучи, несерйозно. Не встигла нова українська влада почати, як слід, реалізовувати самостійніші, орієнтовані на Європу, принципи зовнішньої політики, як Росія відразу підтягнула на україно-російський сегмент геополітичного театру свою "важку артилерію": в Україні почали суттєво дорожчати світлі нафтопродукти від російських нафтокомпаній (процес поки що вольовим рішенням зупинила Прем’єр-міністр Ю.Тимошенко), у Німеччині президент Росії В.Путін та канцлер ФРН Г.Шредер підписали пакет угод про спорудження північно-європейського газогону за маршрутом Петербург-Грайсфальд, що проляже дном Балтійського моря. Не треба бути великим геополітиком, аби побачити, що цей проект спрямовано проти України як транзитної країни. А на додачу на Україну огризнулася ще й російська Дума – депутати С.Бабурін та В.Алксніс у черговий раз порушили питання про Севастополь, мовляв, Україні його передали незаконно… Якби це було за Кучми, то український та російський президенти без краваток "забили би стрєлку" десь у Сочі чи Ялті і "перетерли би базар". Нинішня же українська влада пішла іншим шляхом, у прямому й переносному сенсі. Україна взялася активізувати ГУУАМ. Це об’єднання країн на території колишнього СРСР (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), що б там на говорили політики дипломатичною мовою про "взаємовигідне економічне співробітництво", створювалася, аби забезпечити альтернативний енерготрафік. В обхід Росії. Якщо каспійська нафта (якісніша за російську суміш "юралс") піде на Захід гууамівським маршрутом з переведенням у аверсний режим нафтогону Одеса-Броди, то це змінить геополітичну конфігурацію у Східній Європі: з’явиться група незалежних країн, що вирвалися з-під домінування Росії й обрали західну, євроантлантичну орієнтацію. Дехто з оглядачів в Україні, з числа прихильників слов’янофільської ідеї, Януковича та канонічного православ’я, називає такі країни, вкупі з Японією і Південною Кореєю, Італією і Великою Британією, Індонезією і новими членами Євросоюзу, Пакистаном та Ізраїлем, Яструбиним корпусом. Нібито – це неоконсервативні провідники агресивної (яструбиної) політики США, спрямованої на підкорення світу, а за нинішних умов це можна зробити лише способом встановлення контролю над запасами енергоносіїв та шляхами їхнього транспортування. Якщо це так, то чим тоді займається Росія?! Хіба вона не намагається взяти під свій контроль запаси газу в Туркменістані, нафти – у Казахстані, газотранспортні системи України, Грузії, Білорусі?! І хіба Росія не формує свій геополітичний корпус, у який, щоправда, крім Білорусі та частково Вірменії і Таджикистану, більше жодна з повноцінних держав не входить?! Якщо не рахувати не визнаних квазідержавних утворень: Придністров’я у Молдові, Карабаху в Азербаджані, Абхазії та Південної Осетії у Грузії (багато хто як у Росії, так і в Україні хотів би бачити в списку членів цього корпусу Крим і Донбас). До речі, за аналогією з яструбиним пропоную назву для цього промосковського корпусу – Ведмежий.

А щодо власне епітету "яструбиний", який є синонімом агресивності, то що поганого в активному наступальному, хай буде агресивному відстоюванні державою своїх національних інтересів?!