Не хочеться повторювати вже затертий від частого вжитку вислів Івана Франка про Лесю Українку, що вона, мовляв, єдиний мужчина в українській літературі, але останні події у вищому ешелоні української влади спонукають повторити ці слова щодо Юлії Тимошенко і нашої політики. Бо, відмовившись їхати до Москви після провокаційної заяви Генерального прокурора Росії про те, що кримінальну справу щодо Ю.Тимошенко не закрито, вона, як на мене, зробила мужній і гордий вчинок. Хай опісля дипломатичною мовою щось там теревенять про посівну, президентську заборону на зарубіжні вояжі і невідкладні справи вдома, але ж ми з вами знаємо, що "відкладення" цього візиту сталося саме через хамську провокацію російського чиновника, який, образивши українського Прем’єр-міністра, образив і всю Україну. А Юлія Тимошенко відповіла адекватно.
Можуть закинути, що не варто підносити цей, за великим рахунком, незначний демарш Юлії Тимошенко до рангу національного подвигу, але ми так стомилися від постійних виявів меншовартості наших можновладців, що не можемо не захоплюватися цим вчинком Прем’єр-міністра. Згадаймо, яких тільки "старших братів" не шукали наші можновладці впродовж недовгої незалежної історії: американського, російського, польського, євросоюзівського; на черзі, очевидно, китайський. Або згадаймо, як кілька років тому під час "касетного" та "кольчужного" скандалів тодішній Президент України Л. Кучма приперся на саміт НАТО у Прагу. Чоловікові досить прозоро натякали, що бачити його там не хочуть. Ні, позичив у Сірка очі і приїхав. Зрозуміло, Прем’єр-міністр України рано чи пізно до Москви прибуде, але той, перший, вчинок Юлії Тимошенко в народній пам’яті залишиться.
Знаючи особливості національної медійно-політичної етики, було б дивно, якби ця історія не обросла шлейфом не зовсім чистої інформаційної піни. Відразу після того, як стало відомо про відкладення згаданого візиту, російська "Нєзавісімая газєта", посилаючись на неназваного нардепа Верховної Ради України, повідомила, що Юлію Тимошенко з посади Прем’єр-міністра знімають. Це згодом спростував Президент Ющенко, сказавши, що "Юлія Володимирівна буде жити довго" (треба розуміти, на нинішній посаді), але цікаво простежити походження тієї інформації в "НГ". Очевидно, тут ми маємо справу з технологією "відмивання компромату", коли якась "деза" запускається у певний закордонний ЗМІ, а потім вдома публікується з посиланням на той самий зарубіжний засіб масової уже дезінформації. Не будемо гадати, хто в Україні постарався, аби зірвати візит Юлії Тимошенко до Москви і щоби з’явилася та публікація в "НГ", наведемо лише цитату з висловлювання народного депутата О.Зарубінського: "У сегменті влади України є такі, що зацікавлені в тому, аби Юлію Тимошенко не дуже добре зустрічали в Москві". Та хто б там що не робив, становище Юлії Тимошенко в структурі нової влади досить міцне. Вона, за версією політолога К. Бондаренка, входить до четвірки посадових осіб (поряд із секретарем РНБО П. Порошенком, державним секретарем О. Зінченком та першим помічником президента О. Третьяковим), яким Президент В. Ющенко надав значний кредит довіри і… "умив руки". Харизмою серед цієї четвірки володіє лише
Ю. Тимошенко. Харизматичний лідер, за дослідженнями соціального психолога О. Покальчука, ставши керівником, піддається якісним змінам у бік забюрократизованості. Непідвладний переродженню лише той харизмат, який, посівши владу, в будь-яких умовах діє, не зважаючи ні на що. Прем’єр-міністр поки що діє.
