Якщо змін не буде, Майдан може повторитися

Верховний Суд дозволив офіційно публікувати результати президентських виборів, і з дня на день очікується інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка. Про перспективи і ризики його правління кореспондент "МБ" розмовляв з доктором історичних наук, професором ЧНУ Володимиром ФІСАНОВИМ.

– "Помаранчева революція" завершилася. Які її основні риси?

– Це була революція інтересів. У певної частини українського політикуму з’явився інтерес, щоби зробити суспільство більш відкритим і гуманістичним. Я б не сказав, що з боку політиків були альтруїстичні мотиви. У тих, хто оточує Ющенка – Тимошенко, Порошенка, Зінченка, Мороза, – є свої інтереси, в тому числі й приватні. Але важливо те, що вони звернули увагу на інтерес суспільства, яке не в змозі було терпіти всю наругу над людською особистістю. І хоча наслідками цих подій можуть скористатися навіть і якісь економічні та кланові групи, але для людей з’явиться можливість реалізації своїх інтересів у більш прозорій атмосфері. Про це свідчить і те, як почали діяти мільярдери – Пінчук і Ахметов, котрі заявили, що готові доплатити за "Криворіжсталь", якщо у суді буде доведено, що під час приватизації вартість підприємства було занижено. Тобто, маємо перші натяки на те, що суспільство в майбутньому буде більше впливати на політиків і бізнесменів, які близькі до влади.

Найважче вбити

у собі раба

– Окрім зміни старого режиму, який більшості набрид, революціонери не висували соціальних та економічних гасел. Наскільки ці аспекти будуть враховані новою владою, адже саме економічний стан цікавить більшість громадян?

– Все залежить від рівня прозорості, на який підуть політики, котрі приходять до влади. Якщо вони задекларували, що правила гри зміняться на певний якісний показник, тоді нова влада має не замикатися в собі, як це сталося з Кучмою, а спілкуватися із суспільством. До того ж це трохи інше покоління політиків, які розуміють, що з таким обличчям, як у режиму Кучми, не можна претендувати на якесь визнання у світі. Але цій команді потрібні професіоналізм, воля до зрушень на користь людей та відкритість для суспільного контролю. Якщо це станеться, то зміни будуть. І тут не йдеться лише про Ющенка. Навіть якщо його змінять, має працювати система. Гадаю, що ці події відкрили шлях до системних змін. Це станеться не через місяць. Можливо, період якісних змін затягнеться й на двадцять років.

– Хто має шанси стати прем’єр-міністром і наскільки ця посада є зараз важливою?

– На мою думку, за нинішніх розкладів на посаду прем’єр-міністра можуть претендувати двоє. Це Юлія Тимошенко, яка, гадаю, має волю до змін. Але ці зміни мають бути не у почуттях та емоціях, а з урахуванням суспільних потреб. Друга фігура – це Анатолій Кінах, який є господарником. Можливо, він не буде серед перших претендентів, але якщо парламент відхилить кандидатуру Ю. Тимошенко, то, ймовірно, цю посаду обійме Кінах. Однак, незважаючи на всі партійні інтереси, на 60-70% це має бути уряд професіоналів. Щоправда, не виключено, що можуть з’явитися розклади, про які ми не не здогадуємося. І тоді претендентами на посаду прем’єр-міністра можуть виявитися нові люди.

– Чи реально подолати візантійську традицію в українській політиці, яка базувалася на фаворитизмі, кумівстві, доносах, інтригах, закритості для суспільства?

– Однією з перших умов подолання цього має бути адекватне сприйняття президента населенням і елітою. Російський письменник Набоков колись казав, що портрет глави держави не повинен бути більшим за поштову марку. Бо і фаворитизм, й інтриги існують тому, що ми досі не зрозуміли, що Президент України – обраний народом і наділений правами завдяки народу. Це не президент-гетьман – це просто перший чиновник у державі, який має служити людям. Він не має боятися критики. Президент Франції Шарль де Голль розпочинав робочий день з перегляду карикатури на себе в газетах і жартував з них. У президента не має бути почуття меншовартості. Бо багато дій Кучми були, очевидно, спричинені саме цим. І друге: ми не повинні відчувати себе чиїмись підданими, а громадянами, які здатні себе захистити. Письменник Антон Чехов казав, що найважча праця – це вичавлювати з себе по краплині раба. Тому треба починати із самих себе, щоби подолати ці явища у політиці.

– Якщо у центру буде воля до реформ, то чи здатний він їх реалізувати за допомогою місцевої еліти? Адже багато з тих, хто працював у штабах Ющенка, – це кадри старої формації, а інша частина управлінців почала активно ставати під помаранчеві знамена.

– Це дуже складна проблема. Але мені здається, що якщо буде забезпечено відкритість і більшу критичність суспільства щодо регіональної влади, то в цих умовах потроху (не відразу) чиновники почнуть дослухатися до потреб людей. І якщо такий управлінець не здатний до цього, то він має піти з посади. Але проблема ще й у тому, як сформувати генерацію молодих управлінців та управлінців середнього віку, які мають прийти на зміну старій владі. Серед молоді є потенціал, хоча й серед неї теж багато кон’юнктурників. Але є й ті, хто здатний працювати і вболівати за долю держави та краю. Молодь має вчитися і набувати управлінського досвіду, не боятися критики. Адже успіх реформ пов’язаний саме з якістю керівництва. Наскільки воно буде якісним через 5-10 років, від цього й залежатиме просування до людського достатку і суспільства, де поважають особистість.

Схід треба переконати, що нова влада не страшна

– Серед переможців панує думка, що події на Сході і Півдні країни пов’язані не так з позицією громадян, як з діями місцевих чиновників і еліти. Чи не є це поверховим поглядом на проблему?

– Проблеми ці все-таки значно глибші. Треба розуміти те, що під час виборів виявилися три сегменти – галицький (західноукраїнський), центральний (малоросійський) і південно-східний (новоросійський). Дві третини – галицька і центральна – об’єдналися і перемогли новоросійську ментальність. Чому там така ситуація? Використовувалася і пропаганда, й економічні чинники, перекручувалися позиції Ющенка. Але одним з головних мотивів був острах можливих дій проти російськомовного населення з боку команди Ющенка, страх перед крайнім націоналізмом. І це відіграло велику роль у подіях. Легше було би говорити з цим регіоном, якби там якась сила справді заявила про те, що вони хочуть якоїсь російської автономії. Але цього не було. Можливо, це було пов’язано з тим, що Росія і сам Путін не мали з цього питання чіткої позиції. Їх влаштовує вплив на всю Україну, а не відрив якоїсь її частини. Путіну не потрібен переділ кордонів. До речі, як і Заходу. І між ними йде боротьба за вплив на всю Україну.

– Як цю проблему розв’язати?

– Зусилля нового уряду і президента мають бути спрямовані на формування суспільства всіх політичних кольорів України. Всі ці варіанти мають бути враховані. Повинна вестися і пропагандистська, і економічна робота, щоби зняти страх людей перед новою владою. І має бути враховано всі позиції, дано гарантії і створено умови для розвитку національної, культурної ідентичності.

Опозицію з часом очолять нові люди

– Чи буде сформовано опозицію до Ющенка і на яких засадах?

– Складно говорити про це, але одне можна сказати чітко. Ця нова опозиція буде пов’язана з глибинними економічними і культурно-національними інтересами. І мені здається, що в цій ситуації Янукович – вже відіграна фігура. Тут потрібна більш гнучка, більш професійна і більш інтелектуальна позиція. Не буду говорити, хто її зможе представляти. Але, гадаю, такі фігури з’являться. Це не відбудеться завтра, але поступово В. Януковича замінять.

– Чи сформується так звана олігархічна опозиція?

– За тими силами, які ведуть політичну гру, стоять великі гроші. Знову повернуся до фігур Пінчука і Ахметова, які, можливо, вже не зможуть кулуарно керувати маріонетковими політиками типу Януковича, але змушені будуть погодитися на більш прозорі правила гри. Вони глибоко вросли в суспільство і не варто говорити про те, що їх можна ізолювати і не рахуватися з ними. Що би про них не говорили Тимошенко чи Порошенко, але політики з ними будуть вести діалог, і чим це все завершиться – сказати складно. Можливо, станеться переформатування усього політикуму.

– Чи не виникне спокуса перед парламентськими виборами перейти в опозицію до Ющенка й у частини тих політиків, які зараз входять до його коаліції?

– Я гадаю, що такий сценарій можливий передусім за умови, якщо Ющенко і команда не змінять ситуацію на краще хоча б мінімально. Це може спричинити утворення нової опозиційної конфігурації проти Ющенка. Але думаю, що це розуміють Ющенко і оточення. І якщо вони розраховують на тривале політичне життя, то мають покращити життя людей. Як це буде, важко сказати – чи позики, чи вітчизняні резерви. Якщо ж реальних змін не буде, сподіватися на політичну стабільність не варто.

Потрібен політичний ризик заради змін

– Враховуючи реалії, яким буде правління президента Ющенка: подібним до післяреволюційних режимів у східноєвропейських країнах на початку 90-х років минулого століття, які пішли на непопулярні заходи, щоби здійснити реформи, і зійшли з політичної арени, чи чимось іншим?

– Я сподіваюся все ж таки на перший варіант. Навіть якщо Ющенкові вдасться лише розбудити суспільство до реформ, а самому з командою піти. Потрібно не просто дати людям надію, а вселити в них віру. А за рік – півтора треба зробити кроки, щоби люди повірили в зміни.

– Тобто Ющенко повинен ризикувати заради змін у країні своїм політичним майбутнім?

– Навіть своїм кріслом. Не варто думати про те, що треба ще на другий термін йти, а зробити ці роки такими, щоби закласти підвалини системних змін. А вже десятим має бути питання про владу та про крісло. У питанні змін Ющенко повинен виявити твердість і волю до розумних, професійних дій.

Я коли говорив про революцію інтересів, мав на увазі й те, що в нас з’являється суспільний прошарок, якому є що захищати. Це люди, які розуміють, що їх добробут, родина, бізнес не можуть нормально існувати в умовах несвободи. І вони захищатимуть це за будь-якого президента. І це є запорукою того, що Майдан може повторитися. Я не прихильник, щоби все вирішував Майдан, але з’явився внутрішній стрижень особистості і громадянина. Тому народ більше мовчати не буде.