Неймовірно, але факт: знані буковинські футболісти Юрій Шелепницький (перший капітан збірної незалежної України) та Іван Гакман народилися з різницею у десять років в один день і навіть майже у той самий час – коли починалася друга Свята вечеря. І футбольні долі у них подібні: обидва грали за "Буковину" і "Чорноморець", обидва входять до числа найяскравіших майстрів шкіряного м’яча нашого краю і обидва довго протрималася на майстрівському рівні. Напередодні їхніх чергових ювілеїв вони відповіли на однакові запитання "МБ".
– Як гадаєте, чи вплинуло на вашу долю те, що ви народилися у день другої Святої вечері?
Ю. Ш.: – Я народився саме коли сідали вечеряти (близько 20.00). Якби доля на 100 відсотків була пов’язана з цим, я мав би бути Іваном. Можливо, доля дає сили, щоби самовиразитися і досягти чогось.
І. Г.: – Я теж народився на початку Святого вечора. Мама прийшла з міста, поїхала до пологового будинку і одразу народила. Не знаю, чи вплинув час народження на мою долю, але я дякую Богові за неї.
– Сусіднє з вашим днем народженням свято можна вважати професійним для моржів...
Ю. Ш.: – Я моржую, але у ванній. Кожен день розпочинаю з холодного душу. Був час, коли купався у льодяній воді (кидав лід з холодильника). Це тонізує. Ще чашку запашної кави ("Еспресо"), – і можна починати робочий день.
І. Г.: – Я не дуже моржую. Можу прийняти холодний душ, але не під льодяною водою.
– Якими були особливості характеру і поведінки у дитинстві?
Ю. Ш.: – Був запальним. У всьому брав участь – і у змаганнях, і у творчих вечорах. Треба було співати – співав, битися – бився, треба було 800 метрів бігти – біг. Навчили би літати – полетів би. Робив все, і бажання було до всього.
І. Г.: – Особливість? Все дитинство ганяв на толоці м’яча. Корова, м’яч і ставок...
– Коли і чому ви вирішили стати футболістами?
Ю. Ш.: – Не знаю, просто любив ганяти у футбол. Колись не було такого, щоби зранку до вечора дивитися мультики або грати у футбол на комп’ютері. Грали у футбол на толоці. Газети, телебачення, чемпіонати світу... Хотів бути схожим на Кройфа, Бекенбауера, Пеле. Потім організували секцію у школі. Були змагання, виїзди. Втягнувся, було цікаво. Запропонували спробувати вступити до столичного спортінтернату. Пройшов там тести, сподобався. А коли вступив до інтернату, футбол вже став професією.
І. Г.: – Вважав, що це престижно. І що так можна вийти у люди. З шостого класу пішов до групи підготовки "Буковини". Тоді доля і вирішилася – я вже уявляв себе лише у футболі.
– Припускаєте, що народження в один день зіграло вирішальну роль у тому, що ваші футбольні шляхи виявилися чимось подібними?
Ю. Ш.: – Припускати можна всіляке. Ми з дружиною теж в один день народилися. Сюжет закручений "хвацько" (сміється – авт.). Тож у те, що це не просто збіг, я вже вірю.
І. Г.: – Можливо, щось таке і є. Але раніше про це ніколи не замислювався.
– Ким стали би, якби не професійна кар’єра у футболі?
Ю. Ш.: – Лісником, напевно (сміється – прим. авт.). Просто дуже люблю природу. Жив би далеко і самотньо, без людей.
І. Г.: – Важко сказати. Напевно, просто робітником. Або продавцем.
– Якими є найпам’ятніші події в житті?
Ю. Ш.: – Знайомство з дружиною, народження сина, виклик до збірної СРСР, виграш першого Кубка України, перший матч збірної України, виграш у "Динамо" (Київ) на їхньому полі в останньому чемпіонаті СРСР, "бронза" у чемпіонаті Туреччини і тощо.
І. Г.: – Народження сина і доньки. А ще у племінника було весілля, а я забив гол "Динамо" (Москві) на їхньому полі, і ми виграли.
– Ювілеї відзначаєте по-особливому чи як інші дні народження?
Ю. Ш.: – Футбольні люди забобонні. Я, як правило, не роблю якихось екстравагантних варіантів, які виходять за рамки звичайного. Тим більше, що у цей час раніше я частіше був на зборах. Два-три тренування, а ввечері –відзначали. У Туреччині взагалі майже не святкують днів народженя, задули свічки, розділили торт на 20 людей – і все.
І. Г.: – Я не любитель помпезних відзначень. Зустрілися, побігали футбол, попарилися, випили пива і додому спати. Тепер ніколи розслаблятися.
– Про що мрієте?
Ю. Ш.: – Затриматися у футболі. В якій якості, покаже час. Ідеальний варіант, щоби наступний ювілей зустріти у вищій лізі. Якщо говорити про "Буковину", готовий був би навіть коментувати її матчі, лише б вона грала у вищій лізі.
І. Г.: – Мрію якомога довше втриматися у футболі, рухатися. Цікаво було би поподорожувати, поїхати до сина в Америку...
