Церква, яка рятує життя

Невдовзі навпроти готелю "Черемош" виросте церква Різдва Христового. Вона буде вищою за готель – аж 51 метр заввишки! Фахівці стверджують, що таких величних храмів на Буковині ще не було. На сьогодні зведено тільки фундамент, але люди масово навідуються сюди на свята. На Різдво, що наближається, тут обов’язково храмуватимуть.
Дехто із людей, котрі причетні до спорудження церкви, зобов’язані їй життям.
Вищі сили зупинили вантажівку, яка летіла у прірву
Будівничий храму Василь Бамбуляк по-справжньому повірив у Бога тільки після кількох моторошних випадків, які з ним сталися.
Якось він із робітником поїхав на КамАЗі до Сторожинця за лісом. На одному зі спусків кабіна вантажівки раптом перекинулася, і машина втратила керування. КамАЗ влетів до кювету і стрімко їхав назустріч смерті. Кювет було обкладено бетонними плитами, через які автомобіль штовхав перед собою кабіну з переляканими людьми. Усе би закінчилося дуже трагічно, якби хтось не викрав дві плити. Завдяки цьому КамАЗ зупинився, і життя пасажирів було врятоване. Після цього Бог ще не раз рятував Бамбулякові життя.
Василь Бамбуляк свого часу закінчив Одеську будівельну академію, за фахом інженер-будівельник. Свою кар’єру у Чернівцях розпочав тридцять років тому із... планування кладовища. Потім будував лікарні, казарми, кондитерські та інші цехи та інші об’єкти. Коли радянська будівельна структура фактично розпалася, довелося йти на базар, де працював сім років. Можливо, постійне перебування на вулиці, а, можливо, й наслідки військової служби на Півночі спричинили низку хвороб, внаслідок яких Василь Дмитрович не зміг ходити. За таких обставин опускаються руки, але його врятував звичайний робітник, який колись копав криниці на його дільниці. Він сказав: "Дмитровичу, я копав криниці і постійно був у воді, аж доки не захворів і почав ходити лише з милицями. А потім побудував капличку на своєму городі і став на ноги".
– Я не вірив у Бога, – розповідає Василь Бамбуляк. – Проте почав ходити до церкви і зрозумів – тут потрібна допомога. Думаю: "Дай, спробую". Взявся за роботу, і хвороба відійшла. Я дав собі клятву, що допоможу у будівництві церікви. Нехай вона залишиться нащадкам, і я буду її відвідувати.
66 соток і вулиця для храму
Колишній губернатор Георгій Філіпчук сприяв виділенню під будівництво церкви трьох ділянок: однієї на вулиці Достоєвського, біля психлікарні та навпроти готелю "Черемош". Але громада порадилася і обрала 66 соток саме на вулиці Комарова. У Тернопільському проектному інституті розробили проект, після чого узгодили його з усіма відповідними установами. Місто погодилося віддати заради церкви частину вулиці Гайдара. Адже таку величну будову треба гармонійно "вписати" у ландшафт міста.
Великий дерев’яний хрест на місці будівництва освятили на першу Богородицю 2001 року. На рік раніше викопали криницю на честь 2000-ліття Різдва Христового, виклали плитку біля каплички, зробили загорожу, від тролейбусного депо протягнули два потужні кабелі.
На Великдень, Водохреще і Різдво біля каплички на Комарова іноді збирається до п’яти тисяч людей. Багатьом із них доводиться слухати службу на подвір’ї (капличка вміщує півтисячі людей) і навіть на вулиці, де збирається довжелезна черга – аж до школи №6!
Замість звалища – церква
– За початковим задумом церква повинна була мати форму великої різдвяної зірки, – розповідає отець Іван. – Це би сповіщало про народження Христа. Плани не здійснилися, але назву залишили. До того ж на Буковині не те, що немає інших церков Різдва Христового, а й немає жодних аналогів. До нашого храму ходить інтелігенція, яка мешкає у нових районах, люди із навколишніх сіл. Настоятелем церкви є буковинський архієпископ Варлаам.
Коли будували готель "Черемош" і навколишні будинки, на місці майбутньої церкви був яр. Сюди постійно скидали сміття, аж поки все не заросло. Потім настала черга нового будівництва. Задля того, щоби зробити фундамент, довелося викопати котлован глибиною у вісім метрів! Таким чином виникла ідея облаштувати нижній ярус церкви, де у будні відбуватимуться Богослужіння. У майбутньому існуватиме два храми в одному: нижній і верхній. Під нижнім храмом – чотири метри бетону. Цьогоріч за кошти громади планується звести стіни церкви. Стіни будуть досить широкими і міцними, адже куполи будуть важкими – їх виготовлятимуть із бетону. Але це лише половина роботи. Попереду оздоблення і розпис, без чого не обходиться жоден величний храм. Для розпису винаймуть тільки найкращих художників. Всередині церкви буде чудова акустика і справді духовна атмосфера.
Добру справу для будівництва роблять лікарі. Наприклад, хірург, невропатолог, гінеколог та ще кілька спеціалістів сідають до мікроавтобуса і вирушають на лісопереробні підприємства, де здійснюють медичний огляд тамтешніх працівників. Натомість церква отримує допомогу у вигляді будматеріалів. Нові дзвони допоміг вилити машзавод, проблему із цеглою розв’язали завдяки підтримці цегельного заводу №3. Неабияк допомагають чернівецькі вузи, будівельні установи, а також військовики.
Церква Різдва Христового належить до Київського патріархату. Отець Іван стверджує, що сучасна молодь більше прагне відвідувати такі церкви, адже Богослужіння відбувається українською мовою, яка більш зрозуміла і близька чернівчанам, аніж старослов’янська.
Хоча храм Різдва Христового ще не добудовано, але цьогорічного Різдва храм традиційно відбудеться. Після святкового Богослужіння парафіяни разом питимуть чай-каву і їстимуть тістечка.