Лужанські хлопці кращі за луганських

Луганські діти від’їхали з Чернівців позавчора у шаленому захваті. Дівчатка, наприклад, просто плакали за новими друзями, яких вони знайшли у Лужанах, й слізно просили "написати великими літерами" про те, що лужанські хлопці залишили найчудовіші спомини у їхніх юних серцях.
Блакитноокі красуні просили на сторінках газети видрукувати найбільший привіт Сергію та Вані Орленкам з Лужан.
– Ваші хлопці набагато кращі за луганських, – зізналися Аліна та Ярослава. – Вродливі, та й набагато спокійніші.
Також дівчата похвалилися, що дуже швидко вивчили слова наших колядок, які різняться від їхніх, і навіть наколядували від 30 до 50 гривень.
Їхня вчителька Тетяна Мішура розповіла, що коли діти повернулися з гостей, то із захопленням і здивуванням розповідали: "Ви уявляєте, вони кажуть "рубати хліб" і "лупити картоплю"!"
– Ми у захопленні від подорожі, – розповіла вчителька. – У нас звичаї дещо різняться: ви ходите з колядою від хати до хати й співаєте, а ми насипаємо у баночки дітям кутю, й вони ходять від хати до хати і частують: "Ми вам вечерю принесли". Господар повинен покуштувати й обдарувати цукерками, яблуками, горіхами.
На Святвечір ми також готуємо 12 страв, але у вас запалюють свічку, а ми цього не робимо. Також у вас, як нам пояснили, ніхто не має права встати із-за столу, доки усі не повечеряють. У нас такої традиції немає.
Нам усім дуже сподобалася кутя. Ми варимо трохи інакше – з рису.
Впадають у вічі буковинські села. Не можу сказати, що люди у нас живуть бідно, але таких вілл, які часом трапляються у вас, у нас не будують. Також у вас зовсім інша архітектура: ви будуєте переважно дво-триповерхові будинки, а ми – одноповерхові. І дороги на Буковині набагато кращі, ніж на Луганщині.
Ми живемо за 30 кілометрів від Воронезької області Росії, але в україномовному районі. Школи у нас усі українські. Викладається і російська мова – одна година на тиждень.
Наприкінці розмови з вчителькою вирішую з’ясувати, які на Луганщині настрої після помаранчевої революції.
– Ми як працювали – так і працюємо. Чекали кращого життя, а усе залишилося без змін, – сумно констатувала вона. – Але якщо у школі набрати годин – до тисячі заробити можна. Та й корову я тримаю…