У недовгій, але такій, яку теж без брому читати неможливо, історії незалежної України встановилася традиція, за якою кожен президент вносить у суспільний обіг якийсь свій афоризм. Леонід Кравчук сказав "маємо те, що маємо", фраза набула крил і стала невід’ємним мовним паразитом чи не кожного, що себе поважає, суспільно-політичного демагога. Леонід Кучма оголосив, що "національна ідея не спрацювала" і це стало концептуальною інструкцією для всіх русифікаторів при владі (вони, до речі, нікуди не подівалися й при нинішніх "майданних" зверхниках), які свою українофобську діяльність маскують несприйняттям, мовляв, націоналізму. Якийсь час цим ще можна було пудрити мізки дезорієнтованим громадянам, якби зовсім нещодавно українським русифікаторам – "антинаціоналістам" не підклав велику свиню обожнюваний ними В. В. Путін. Перед однією західною аудиторією він сказав, що його спадкоємець Д. Медведєв не менший "русский националист", ніж він (Путін) сам. Таким чином, національний лідер Росії по суті реабілітував термін "націоналізм", ототожнивши його з цілком позитивним "патріотизмом". Тож тепер верескливим табачним азаріянам в Україні треба шукати якесь інше вчене слово для виправдання свого антиукраїнського пафосу.
Президент В. Ющенко ні в чому не збирається поступатися своїм попередникам, а де в чому, зокрема в прихильності до помпезних шароварних урочистостей, значно їх перевершує. Проте з афоризмами, крім пестливого звертання до кумів і колег за зимовим купанням в ополонці "любі друзі", донедавна не складалося. Та минулого тижня пана президента, очевидно, відвідало натхнення, і він вимовив: "Політика авантюр та інтриг". Мав на увазі політику уряду та особисто прем’єрки Ю. Тимошенко в газовому питанні, але є підстави цю президентську мудрість зарахувати по відомству крилатих фраз, бо її можна поширити на всю діяльність нинішнього політичного режиму (та й попередніх, "леонідівських", також). Тому що мало який крок влади не є авантюрою, мало яка авантюра не супроводжується інтригами.
Чи не було авантюрою вести переговори з Путіним про постачання газу так, внаслідок чого просочилася інформація про двох нових посередників, один із яких підгрібає під себе весь наш ринок?! І скільки балого-енергії затрачено на інтриги, покликані довести, що всього цього (перемовин про СП-1 та СП-2) не було, а те, що було, то було не те?!.
А чи не авантюрою однієї нашої політичної сили було будувати всю свою виборчу кампанію на обіцянці скасувати депутатську недоторканність і чи не безкінечними інтригами забезпечується тепер збереження цієї норми для себе найдорожчих?! Ніби хтось не помічає, що їхні хитромудрі зусилля в цьому питанні – це суцільна імітація політичної боротьби "хорошого" з "кращим", результатом якої, зрештою, має стати не те що скасування недоторканності й пільг, а суттєве підвищення останніх.
Авантюрою в усіх сенсах стало питання НАТО. Невдало з цією фішкою зіграли всі – і влада, й опозиція, і прозахідні, і промосковські, і "танкісти", і "надувачі кульок". Тепер треба плести мережива інтриг, аби зберегти обличчя перед Брюсселем, Москвою, Вашингтоном та – найголовніше – перед своїми виборцями і довести, що вони ж чинили все правильно, а от кляті вороги все зіпсували. Одне слово, все зрозуміло, дивіться телевізор.
На черзі нова велика авантюра. Є така думка, аби шляхом неймовірно хитрих і заплутаних закарпатських інтриг усунути уряд Тимошенко. На загал, ця справа не складна, зібрати 226 кнопок за відставку уряду – дуже неважко. Але що далі? Зібрати нову коаліцію (а це має бути т.зв. "ширка", причому прогнозується, що крісло голови Верховної Ради посяде сам В.Янукович) для обрання нового уряду ( на чолі зі, звісна річ, президентським улюбленцем А. Яценюком) навряд чи можливо, тому уряд Тимошенко і далі працюватиме, лише в статусі "в.о.". Тож навіщо всі ці інтриги?
