Вибори, перший етап яких закінчиться найближчої неділі, а що буде далі – невідомо, дали населенню України кілька повчальних і корисних уроків. Дещо з того, що нам протягом кількох місяців сумлінно викладали учасники виборчого процесу, ми і так знали. Наприклад, те, що майже нічого з обіцяного під час виборчої агітації вони після виборів виконувати не збираються. Бо як? За підрахунками "ДТ", для того, аби виконати всі соціальні пункти виборчої програми Партії регіонів, потрібно додатково в державний бюджет 200 мільярдів гривень, "НУ-НС" – 95-105 млрд грн, БЮТ – близько 100 млрд грн, КПУ – 290 млрд грн і т.д. Розуміємо, цифри нереальні (за умови, що не буде невиправданої емісії, тобто не буде ввімкнено друкарський верстат), розуміємо і не ображаємося (порядки знаємо – вибори), бо не того ми від своєї політичної верхівки чекаємо. Про це згодом, а поки що повторимо ще один неважкий урок, даний нам політиками через ці вибори. Вони – політико-економічна верхівка нинішньої влади і теперішньої опозиції утворили такий собі замкнутий політичний клас, дуже схожий на номенклатуру ЦК КПРС у Радянському союзі. Туди дуже важко потрапити, але вийти звідти – неможливо. Цінного кадра просто пересувають із однієї проваленої ділянки роботи на іншу. Лише за совка це робилося за рішенням "вищестоячих інстанцій", а тепер треба проходити затратну процедуру виборів. А так між тодішньої номенклатурою і нинішнім політичним класом України великої різниці нема. Наші так само відгороджені від решти населення цілою системою сегрегаційних заходів. У них своє життя зі своїми спеціальними житлами в спеціальних містечках, своїми спецавтами зі спецномерами, що їздять спецдорогами, своїми лікарнями, курортами, школами, крамницями, зарплатами з держбюджету… Крім того, нинішні надійно заблокували т. зв. соціальний ліфт, тобто можливість для просування щаблями кар’єри вихідцям із нижчих класів. Цим вони відрізняються, слід визнати, від радянської номенклатури, яка все-таки дозволяла періодичну ротацію кадрів, вбираючи час від часу "свіжу кров" з нижчих суспільних прошарків.
Але і це ми готові пробачити нашому зажерливому, обмеженому і недалекоглядному політкласу, якби він дав нам те, чого все суспільство України від нього чекає. Якби відповів нарешті на питання: Чому? Навіщо? Як? Хто? Куди?.. Мова йде про ту саму ідеологію, яку так люблять проклинати ліберали-прагматики, але без якої, як виявляється, нормально жити просто неможливо. Йдеться не про матеріальний добробут, якого без ідеології ще сяк-так можна досягнути, а про світогляд суспільства, набір ідей, моральних і духовних цінностей, які дозволили би цілому народу почувати себе якщо не єдиним цілим, то хоча би солідарною системою, спільнотою, яка саме в такому вигляді має йти життям та історією.
Політичний клас України не те, щоби навіть спробував щось робити у парадигмі національної ідеї, він продемонстрував своє цілковите невігластво в цій справі. А від того, що стосується ідеального сакрального есхатологічного, наш політикум виявився безкінечно далеким у своїй нікчемності, дрібності й убогості (духовній, а не матеріальній).
На своє виправдання вони устами своїх начитаних аналітиків можуть сказати, що ідеологічна криза давно вразила весь західний світ, який попри нечуваний матеріальний добробут втратив сенс життя у вищому розумінні. Якщо це так, то тим гірше для політичного класу України. Бо неспроможні виробити якісь прийнятні ідеологічні орієнтири вони також і не здатні забезпечити хоча б рівень матеріального добробуту "духовно злиденного" Заходу. Жодного світла в кінці тунелю – ні електричного, ні духовного.
Крім того, цей політклас навіть неспроможний виконувати і свою безпосередню функцію – займатися державним управлінням. Мабуть, просто не вміють. Бо інакше чого б вони так часто апелювали до народу, ініціюючи різноманітні референдуми? Не знаєте як? Тоді чому ви там?
