Колаж molbuk.ua
Аніта Венгренюк навчається у п’ятому класі Чернівецького ліцею №19 імені О. Кобилянської. Спочатку дівчинка вчилася у приватній школі. Рік тому перейшла до ліцею. Її чудово прийняли однокласники та вчителі. У всьому їй допомагають і підтримують. Аніта вже тут має багато друзів.
Про це ідеться у публікації та відео molbuk.ua
Кількість дітей із особливими освітніми потребами зростає. Відтак потреба в інклюзивних класах у школах також. Станом на весну 2026 року таких учнів у школах Чернівців уже 502. А торік у цей період їх було 437.
Та спеціальних фахівців для них, зокрема, асистентів учителів, не вистачає. Бо робота доволі складна, а зарплатня невисока.
Як працює інклюзивне навчання у школах Чернівців, перед якими проблемами постає в період війни, з’ясовував "МБ".
"Донька із задоволенням іде до школи"
Мати Аніти, Тетяна ВЕНГРЕНЮК, є мамою-вихователем дитячого будинку сімейного типу. Разом із чоловіком вони виховують 25 дітей. Серед них – сироти й дітки з інвалідністю. Жінка переконана: інклюзивні класи необхідні, щоби дітки з особливими освітніми потребами могли спілкуватися з ровесниками, розвиватися.
"Вони мають навчатися у звичайних школах, училищах, університетах. Так швидше набудуть рис, із якими їм у житті буде легше", – каже пані Тетяна.
У класі Аніту прийняли дуже гарно.
"Донька із задоволенням іде до школи. Вона любить обійматися, приносити вчителям квіти. Має подруг, вони їй завжди допомагають переодягнутися на фізкультурі. Чи на перерві приглянуть за нею, чи сумку понесуть. Такі хороші дівчатка," – усміхається жінка.
У ліцеї № 19 практично у кожному класі є дитина з особливими освітніми потребами. Тож тут усі учні змалку призвичаюються бути дружніми і допомагати одне одному.
П’ятикласниця Ліза НОВІК із перших днів потоваришувала з Анітою. Підтримує її в усьому.
"Якщо Аніті хочеться, ми граємося разом. Часом у неї настрій побути самій, тоді даємо їй обруч або м’ячик. Аніта – велика молодчинка. Вона наша подруга", – каже Ліза.
Украй важливою для розвитку таких діток є робота з логопедом, каже учителька-логопед логопедичного пункту при ліцеї №19 Лілія ПАРАЩУК:
"Ми працюємо над загальним розвитком мовлення, передусім над розвитком комунікації з однолітками. Щоби дитина могла вільно висловити свою думку, спілкуватися. Що чіткіше дитина говоритиме, то легше їй даватиметься читання і менше буде помилок на письмі".
Лілія Паращук визнає, що результати в молодшій школі кращі, ніж у старшій: "Коли діти переходять у старшу школу, у них починається пубертатний період, і я бачу регрес. Буває, в молодшій школі ми читаємо, пишемо. А у старшій часто не можемо читати навіть те, з чим справлялися раніше. Це дуже прикро".
"Головне – це комфорт і безпека таких дітей"
Поліна ДОЛГА працює класним керівником у другому класі ліцею. Двоє її учнів – із особливими освітніми потребами. Учителька переконана: не вони мають пристосовуватися до суспільства, навпаки, ми маємо навчитися правильно з ними взаємодіяти.
"Можливо, у навчанні їм дещо складніше, але це не означає, що вони не можуть вчитися нарівні з іншими дітьми.
Інші учні чудово працюють з такими дітьми. Вітаються, обіймаються, допомагають у навчанні, запитують, що можуть для них зробити", – каже Поліна Долга.
Педагогиня переконана, що діткам із особливими освітніми потребами навчання в інклюзивних класах дуже допомагає: "Якщо спочатку дитина не могла спокійно сидіти на уроках, виконувати завдання, то з часом починає слухати, писати, рахувати, читати. І головне – спілкується з іншими учнями".
Допомагає їй асистент учителя Анна ДАНКО.
"Перший рік пішов на те, щоби дітки звикли до мене, не боялися і довіряли. Щоби змогли сісти за парту, вільно почувалися в класі, сиділи і слухали під час уроку. Якщо бачу, що в дитини сьогодні немає настрою, погано почувається, даю легші завдання. Учителька працює з класом, а ми собі виконуємо своє. Якщо дитина цього дня зовсім не налаштована працювати, ми тихенько виходимо в коридор, можемо піти в їдальню попити чаю, прогулятися. Потім повертаємося, і на наступному уроці дитина вже чудово працює з усім класом", – описує свою роботу Анна Данко.
Окрім асистента вчителя, є ще також асистенти дитини, які супроводжують її під час інклюзивного навчання.
Алла ЖИТАРЮК працює асистентом власної доньки. Приводить її до школи, доглядає на перерві, водить до їдальні, вбиральні. Часом і на уроці може підсобити. Жінка каже, що з донькою все одно перебуває постійно. Тож добре, що запровадили таку соціальну послугу: і стаж нараховується, і ще й зарплатня, хоч і невеличка.
Вперше виклики інклюзивного навчання у закладі постали у 2011 році, розповідає заступниця директора ліцею № 19, голова команди супроводу Любов В’ЮГІНА.
"Ми були першим закладом області, який прийняв до себе хлопчика з особливими освітніми потребами. Тоді наші педагоги зіткнулися з проблемою, бо ще не мали ні практичних, ні теоретичних знань. Не знали, що робити з такою дитиною, як її ввести в шкільне життя, освітнє середовище. Але з часом набули необхідного досвіду. На сьогодні у нашому ліцеї із 1300 учнів 41 дитина – з особливими освітніми потребами. І можемо стверджувати, що зараз проблем із тим, як правильно їх навчати і розвивати, немає.
Єдине, що складно, – не всі дітки забезпечені асистентами вчителя. Із початком війни чимало фахівців виїхали... Та все ж якось справляємося", – переконана Любов В’югіна.
Офіційно
"Інклюзивний клас створюють під запит батьків"
Ірина ТКАЧУК, керівниця управління освіти Чернівецької міськради:
Фото з фб-сторінки Ірини Ткачук
"У нас дуже велика кількість як інклюзивних класів, так і груп у закладах дошкільної та загальносередньої освіти. Вони утворюються під запит батьків. Тобто батьки пишуть заяву, додають довідку до інклюзивно-ресурсного центру, і заклад зобов’язаний відкрити такий клас чи групу.
Трапляються, на жаль, випадки, коли батьки звертаються до закладів освіти із клопотанням прийняти їхню дитину, а адміністрація відповідає, що у них немає інклюзивних класів. Це маніпуляція. Бо якщо такого чинного класу немає, бо наразі немає такої дитинки, то його повинні відкрити.
Якщо говорити про тенденції, то кількість таких класів і груп щорічно збільшується. І це для нас виклик.
Складно знайти асистентів вчителів або вихователів (якщо йдеться про садочки). Оплата праці невисока, також це доволі складна робота. Тому мало хто хоче на неї погоджуватися.
Водночас департамент соцполітики міськради допомагає забезпечувати таку соціальну послугу, як асистент дитини. Йдеться про допомогу дитині, коли дитина не може сама, до прикладу, пересуватися, або потребує підтримки на перервах, не тільки на уроці. Є труднощі і з матеріально-технічною базою. Йдеться про доступність, книги з шрифтом Брайля. Ми визнаємо проблему. Багато коштів та зусиль із адміністраціями закладів спрямовуємо на те, щоби забезпечити рівність у здобутті освіти всіх дітей.
Тому, можливо, не так швидко, як нам хотілося б, але ця проблема все ж розв'язується. Для нас це одне з пріоритетних завдань".
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
