Кожен, мабуть, знає, що на прийняття певного важливого рішення впливають дві групи аргументів: інтуїтивні передчуття і логічні доводи. Якщо вони збігаються в якомусь одному випадку, це означає, що ви на правильному шляху, коли ж збігаються постійно – ви щаслива людина, а якщо ніколи не збігаються, тобто інтуїція каже одне, а логіка підштовхує до іншого… тоді просто не знаю, я, на жаль не психіатр. Хоча, напевно, не конче бути фахівцем у цій гуманітарній дисципліні, аби здогадатися, що коли логіка й інтуїція входять у суперечність в одній голові, – це роздвоєння особистості, шизофренія по-вченому.
Якщо все наведене вище (крім шизофренії, звичайно, бо це вже діагноз, а ми, як сказано, не лікарі) перенести на українську верховну владу і велику політику, то доведеться визнати, що на цій поживній царині логічно й інтуїтивно вмотивовані дії майже завжди перебувають у суперечності. Найяскравішим прикладом такого стану є багатостраждальний зовнішньополітичний курс України. Наразі офіційно-юридично діє прийнятий ще за Кучми закон про засади зовнішньої політики, в якому передбачена світла мета – вступ до Євросоюзу і НАТО. Але правляча антикризова коаліція готує новий закон про засади, в якому теж світла мета є, але це вже не ЄС і НАТО, а щось незрозуміле, абстрактне, розпливчасте, таке, як комунізм у програмі КПСС. Безперечно тут маємо справу з антагонізмом між логікою та інтуїцією. Бо логіка (а це той самий здоровий глузд вкупі з критерієм істини, як учив Маркс, практикою) підказує, що в Євросоюзі жити заможніше, чистіше, здоровіше, але вона ж, логіка, застерігає, що для досягнення такого рівня необхідно докладати величезних зусиль, позбуватися своїх совкових звичок, важко – а головне, чесно – працювати. Інтуїція же (рішення, прийняті за її ненав’язливою підказкою, подібні до скинення з плечей важкого тягаря) нашіптує, а навіщо? І так тепло, зручно, ситно у звичному совковому болоті, де толеруються подвійні стандарти, подвійне дно і подвійна мораль. Хто у цьому питанні керується логікою, а хто інтуїцією, гадаю, зрозуміло. Біда лише, що така клінічна багатовекторність гніздиться в одній владній… хотів написати голові, але, схоже, що голів у сучасної української влади вже, як у Горинича, не менше трьох. Все перемішалося. Це як у тому анекдоті, який актор Олег Янковський розповідає в одному з останніх фільмів Андрія Тарковського. Сидить мужик у калабані, до нього підходить гарно вбраний пан: "Синьйоре, дайте руку, я вас витягну!" – "Навіщо? Я тут живу". Самаритянська інтуїція буржуя і пролетарська логіка бомжа.
Подібні розходження між логічними аргументами та інтуїтивними пориваннями можна простежити і у прийнятті закону про суверенність газової "труби" (подібний закон уже існував, тож тут "працювали" страх, передчуття, піар…), і в розрекламованій угоді про спільну опозиційну діяльність між БЮТ і " Нашою Україною" (об’єктива необхідність всупереч неприязні на особистісному рівні), і у безкінечних розмовах про нові вибори навесні (з точки зору логіки це було би непогано, бо, як каже Луценко, треба перезавантажити систему, інтуїція же підказує, що цього не буде).
Задля справедливості слід зазначити, що суперечність між інтуїцією і логікою присутня майже в усіх владних головах планети, але чомусь найбільше вона проявляється у тих, що ростуть із совка. Ось, скажімо, хто чи що тягнуло за язик президента РФ Путіна, коли він у Мюнхені лаяв США за однополярність? Інтуїція "советского офицера", звичайно, тоді як логіка світового розвитку спонукає північну "білу" цивілізацію об’єднуватися проти загроз із Півдня.