– Я не хотів, щоби мій старший син був математиком, бо то каторжна праця, – розповідає батько Ростислава – Іван Федорович. – Радив йому йти на фізичний, мовляв, наллєш у пробірку розчин до розчину і чекаєш на результат. Не послухався, вперто прагнув стати математиком."У мене здачі
для дівчат немає"
Народився Ростислав Григорчук 23 лютого 1953 року в селі Вишнівці на Тернопільщині.
– Несемо дитинча з пологового будинку, а всюди сумна музика лине, саме перед смертю Сталіна. Мені так гірко стало, що заплакала. Думаю, що з нього виросте, коли сумної грають – погана прикмета, – розповідає його мама Катерина Василівна. – А коли водила Ростика у садочок, доводилося йти повз великі портрети радянських партійних вождів. Ось він якось і поцікавився, хто вони. Я й кажу, що це, мовляв, видатні люди, а він у відповідь: "А мене колись намалюють?"
Перші чотири роки Ростик майже не говорив. А коли почав розмовляти, говорив переважно про числа і фігури. Мав добру і м’яку вдачу. Як згадує мати, одного разу вона послала маленького сина на ринок за морквою. Довгенько ходив Ростик базаром, але вибирав не моркву, а продавця. А коли нарешті приніс дрібненьку моркву, то пояснив матері, що цю моркву продавав старенький дідусь.
Був ще й такий випадок у його дитинстві, який добре запам’ятався батькам. Одного разу Ростик прийшов додому дуже сумний. "Що трапилося?" – запитав батько. "Дівчата побили", – відповів син. "А ти що, не міг здачі дати?" – "У мене здачі для дівчат немає", – відповів.
Улюбленою книжкою стала "Математична скринька"
До першого класу Ростик пішов без відома батьків, коли йому було шість років.У цей час він проживав у своїх дідуся й бабусі в селі Видинові Снятинського району Івано-Франківської області, а Іван Федорович тоді очолював кафедру математики Донецького політехнічного інституту. Пізніше, коли хлопцеві виповнилося 7 років, приятель батька подарував йому книжку "Математична скринька". Ця збірка цікавих задач і головоломок надовго стала його улюбленою книгою.
1966 року Григорчуки переїжджають до Чернівців, де глава сім’ї до 1999 року працював в університеті. Тут Ростислав закінчив середню школу № 23. Хлопцеві усміхнулася доля: він потрапив до класу видатного педагога Володимира Аксельрода. З восьмого класу Ростислав навчався і в заочній фізико-математичній школі Московського держуніверситету, яку закінчив із відзнакою. А в двох наступних класах він брав активну участь у математичних олімпіадах, причому із чудовими результатами: третя премія на Всесоюзній олімпіаді в Києві, друга премія у Харкові, друга премія на Всесоюзній олімпіаді в Сімферополі.
Під час вступу
до вузу втратив
10 кілограмів
Вступні іспити до Московського університету ім. М. Ломоносова забрали у Ростислава 10 кілограмів ваги! Не останню роль відіграла рекомендація академіка Андрія Колмогорова. Кандидатську Григорчук захистив у 1978 році. 1985 року написав докторську дисертацію.
Вже у своїх ранніх роботах він запропонував елегантні розв’язання кількох відомих проблем, сформульованих видатними математиками минулого століття – Мілнором, Бернсайдом, Деєм, які залишалися відкритими упродовж десятиліть. Після такого блискучого вступу до світу математики Ростислав Григорчук не перестає вражати колег своїми глибокими дослідженнями у різних галузях математики.
Його наукові інтереси дуже різноманітні: теорія груп, теорія динамічних систем, топологія малих розмірностей, теорія автоматів, статистична фізика тощо. В усіх цих галузях математики йому належать плідні і глибокі ідеї, які на тривалий час визначили ефективні напрямки розвитку цієї науки. Нині у Ростислава Івановича є учні з багатьох країн світу, зокрема і з України. Григорчуку належить багато чудових результатів. Американський математик Джон Мікін так відзначив творчий доробок Ростислава Івановича: "Будь-яке з досягнень Григорчука зробило б його визначним математиком, а взяті усі разом вони роблять його одним з найвидатніших математиків сучасності".
У повсякденному житті – задушевна людина
У липні 2003 року з нагоди 50-річчя Ростислава Івановича в Італії відбулася міжнародна математична конференція, у якій взяли участь відомі вчені з багатьох країн світу. Український вчений є бажаним гостем і на Міжнародному конгресі математиків у Токіо, який відбувається раз на чотири роки і де кількість доповідей дуже невелика.
– У повсякденному житті
Ростислав Іванович – щира і задушевна людина, – каже директор чернівецької гімназії №4 Іван Солтисік. – Щоліта він приїжджає із сім’єю додому, а відпочиває на батьківській дачі на Дністрі. Нині він – професор Техаського університету, а ще донедавна був і Московського.
На жаль, про видатні досягнення українського вченого мало знають на його батьківщині.
– Син хотів захищати кандидатську дисертацію у нашому університеті, – каже Іван Федорович. – Але не дозволили через "сімейність", бо я там працював. Пізніше Ростислав неодноразово робив спроби піти викладати в різні вузи України, але скрізь це не вдавалося, причому не з його вини. До речі, він неодноразово висловлював бажання організувати у ЧНУ міжнародну математичну конференцію, однак наразі цього зробити не вдалося. Нібито через те, що на такий захід у нашого університету немає грошей. Але, можливо, коштами допоможе нова влада, і тоді Ростислав втілить свій намір у життя.
