Для початку – низький уклін першому і останньому президентові СРСР Михайлові Горбачову за внесок, який він свого часу зробив у політологічну лексику, маються на увазі – "перебудова", "процес пішов", "революція триває"… Якщо з цього ряду вичленити уже неактуальний для України термін "революція", залишиться щось на кшталт того, що процес перебудови, який одного разу "пішов", ніяк не завершиться, скорочено – те, що ви бачите в заголовку.
Не раз, за давньою українською традицією, почухають потилиці ті з колишніх "помаранчевих", які у грудні 2004 року голосували за конституційну реформу з надією, що новий "наш" президент Ющенко, ставши до роботи, відмахнеться від тих поправок до Конституції, як від набридливих пересічних учасників Майдану. Та й сам Гарант, мабуть, теж… Але є це страшне слово "але". Що сталося далі, відомо: владу взяв Янукович і поступово, але неухильно зміцнює її, обмежуючи при цьому крок за кроком повноваження (не так номінальні, як реальні) президента. З цього ніхто не дивується, бо такий розвиток подій не важко було спрогнозувати. Інша річ – передбачення щодо можливої, хай буде ситуативної, співпраці Партії регіонів і Блоку Юлії Тимошенко у процесі подальшої перебудови державної машини. Коли ми кілька місяців тому розглядали можливість спільного (а це понад 300 голосів) голосування ПР і БЮТ з питань перерозподілу влади, на нас дивилися мало не як на таємних агентів Ахметова, заангажованих із середини західного бютівського краю підривати біло-сердечну ідею. Все набагато простіше, панове-конспірологи. Просто ПР і БЮТ вкупі володіють конституційною більшістю депутатських кнопок, і було би дивно, якби на якомусь етапі вони не скористалися цим колосальним ресурсом. Що вони і успішно зробили, подолавши президентське вето на закони про земельний мораторій і про Кабінет Міністрів.
І не треба дивуватися, бо, як засвідчує реальність, ПР і БЮТ мають одну спільну велику мету, досягнути якої, щоправда, може лише одна зі згаданих політичних сил, – це влада без необхідності ділитися з іншими, гілками і персонами. ПР йде до цієї мети просто і ясно, як бульдозер по пам’ятках культури, або як асфальтоукладач – проти правил дорожнього руху. Тут усе конкретно і реально, аби не повторювати ще раз "просто і ясно". Інша справа БЮТ. Опозиційний статус вимагає значно вишуканішої, підступнішої і – що головне – багатоваріантної стратегії. Так, БЮТ, як зізналися його лідери, не проти скористатися – в майбутньому – законом про Кабмін, який остаточно опускає президентську владу до декоративного стану, але є в БЮТу, на думку деяких оглядачів, й інша хитромудра багатоходова схема. Нібито, подолавши разом із "антикризами" кілька разів вето, БЮТ дав президентові зрозуміти, що без нього його вето ніц не варте, це – по-перше, по-друге, загроза втратити владу має спровокувати Ющенка на розпуск парламенту, по-третє, така реалізація конституційної реформи повинна би стимулювати рештки пропрезидентських сил і самого президента до скасування поправок до Конституції. Хоча уже важко сказати, що тепер більше влаштовує Юлію Тимошенко – скасування конституційної реформи чи набуття чинності закону про Кабмін і розпуск Верховної Ради.
Що би там не говорила лідерка БЮТ про "одночасне", а не "сумісне" голосування з "антикризами", можна припустити, що в питаннях подальшої перебудови механізму державного управління вони й надалі будуть співпрацювати. А й справді, чому б не створити чисту парламентську республіку з двопартійною системою та високим прохідним бар’єром і щоби не плуталися попід ноги різні там карликові партії, дрібні союзники, нерішучі президенти…