Людині, не втаємниченій у кулуарно-підкилимні інтриги, збагнути, що коїться у владно-політичному сегменті України важко, навіть неможливо. Здоровий простий робітничо-селянський розум відмовляється вбачати якісь раціональні сенси у діях представників державної верхівки. Зрозуміло одне: йде запекла боротьба за владу між трьома організованими економіко-політичними угрупованнями, які очолюють відповідно Юлія Тимошенко, Віктор Ющенко та Віктор Янукович, не виключено, що два останні – номінально. Якщо ж підходити більш тверезо, то можна зробити інвентаризацію ризиків, у смугу яких потрапила Україна на початку 2008 року.
1. Газпром. Якщо домовленості між президентами Ющенком і Путіним про нові схеми газопостачання стануть реальністю, то замість ненависних Юлії Тимошенко "РосУкрЕнерго" та "УкрГазЕнерго" на внутрішній український ринок зайде "Газпром" (через нових посередників) і контролюватиме тут не лише енергетичний сектор, а й соціальну і внутрішньополітичну ситуацію.
2. Путін. Погрози президента Росії націлити на Україну ядерні ракети в разі її вступу в НАТО засвідчують, що РФ не те що не збирається випускати Україну із зони своєї уваги, а більше того, значно посилює цю увагу.
3.Влада. Суперечності між президентом України та прем’єр-міністром посилюються. Крім іншого, про це свідчить те, що недавно Ющенко висловив стурбованість можливим створенням альянсу між Партією регіонів, БЮТом та комуністами.
4. Верховна Рада. Є різні версії, кому вигідна паралізована ВРУ, але однозначно це невигідно країні, бо нижче плінтуса опускається авторитет парламентаризму, а це відкриває шлях до узурпації влади.
5. Приватизація. Основний ризик в цьому напрямку полягає не в тому, що і кому продавати, а в тому, як розпорядяться отриманими коштами – пустять їх на структурні реформи економіки та інновації чи банально проїдять.
6. Балога. Вихід керівника Секретаріату президента з НСНУ засвідчує, що в політикумі розпочалися підводні процеси, вислідом яких може стати створення нової пропрезидентської партії та переформатування коаліції й уряду ( спікер – Янукович, прем’єр – Яценюк або Богатирьова чи навіть Балога).
7. Рудьковський. Ув’язнення екс-міністра транспорту демонструє намагання влади (очевидно, з метою сподобатися найбіднішим виборцям) змавпувати резонансну в Росії справу Ходорковського. Масштаби, звісно, не ті, та й вийшло кумедно.
Але усе це дитячі забавки в порівнянні з тим, яка зона ризиків відкрилася перед усім світовим і зокрема європейським облаштуванням. Старий повоєнний світовий порядок розпався. Конкретно – 17 лютого, коли парламент автономної сербської провінції Косово проголосив державну незалежність. Визнати нову державу вже готові фундатори ЄС: Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, проти – Іспанія, Греція, Румунія, Словаччина, Болгарія (ці країни мають потенціал своїх етнічних сепаратизмів). Проти також Росія і Китай, а ось США – головний промоутер косовської державної незалежності. Щоби там не говорили, а цей акт створив прецедент для сепаратистів усіх гатунків. Першими забажають визнання квазідержавні утворення, які свою де-факто незалежність здобули шляхом збройної боротьби, це – Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах. За ними свої претензії можуть висунути баски і каталонці в Іспанії, угорці в Румунії і Словаччині, шотландці та валлійці у Великій Британії, корсиканці у Франції, кавказькі та волзькі народи в Російській Федерації і т.д. В Україні потенціал сепаратизму жевріє в Криму і Донбасі, на Закарпатті та Буковині.
Українській державі щодо Косова доведеться визначатися. А тоді, на яку позицію ( Євросоюзу чи Росії) не стала б Україна, вона програє в будь-якому разі. Новий світовий порядок
