«Хочемо почути: «Я в Україні, я вдома!»: історія сім’ї з Буковини, яка шукає безвісти зниклого рідного

Фото: molbuk.ua

Щонеділі, о 12:00, у Чернівцях, на Центральній площі, відбувається акція на підтримку полонених і зниклих безвісти військових. Щоразу до акції долучається дедалі більше людей. Серед них – батьки, дружини, сестри, діти. Вони вірять, що невдовзі додому повернуться їхні захисники.

Люди приходять на площу з плакатами, прапорами, на яких зображені їхні рідні. Ось бачу дівчину з картоном, на якому напис: "Чекаю тата і його побратимів з полону". Це донька зниклого безвісти військового Кіра. Вона щотижня разом із мамою та молодшою сестрою приїжджають зі Сторожинця на акцію у Чернівцях. Майже 700 днів вони живуть у невідомості, адже досі не знають, де їхня рідна людина.

Дружина військового Коріна (ред. – прізвище на прохання жінки не вказуємо), поділилася з "МБ" історією про чоловіка-військового, якого наразі вважають безвісти зниклим.



Коли розпочалася війна, чоловік Коріни працював за кордоном.

"Він ні секунди не вагався, відразу, як зміг, повернувся додому. Уже сьомого березня 2022 року чоловіка мобілізували. Вступивши на службу до десантно-штурмових військ, він вирушив на виконання бойових завдань", – згадує Коріна.

"Хотів, щоб ми ніколи не хвилювалися…"

Під час служби чоловіка вони спілкувалися так часто, як це було можливо.

"Іноді говорили щодня, іноді рідше. Раділа, коли була змога поспілкуватися з ним більш ніж один раз за день. Зв’язок був нестабільним, тому частіше листувалися у месенджерах. Щоб ми з доньками не хвилювалися, він завжди попереджав, коли буде не на зв’язку", – розповідає жінка.

Розмови подружжя завжди стосувалися родини, побуту й планів на майбутнє.

"Нам було важливо обговорювати наші справи, часто спілкувалися про дітей і батьків. Минулого року тато мого чоловіка помер… Так і не дочекався зустрічі з сином. На жаль, хвороба виявилася сильнішою за лікування, яке він проходив", – ділиться Коріна.

Остання розмова Коріни з чоловіком відбулася шостого липня 2022 року.

"Він зателефонував ввечері, я тоді ще була на роботі. Як завжди, запитував, як справи, як наші дівчатка, як їхні успіхи. Після розмови також зателефонував ще донькам. Уже наступного дня зв’язку з ним не було. Ми думали, що, як і раніше, просто проблеми зі зв’язком, але цього разу все виявилося інакше", – каже Коріна.

"Віримо, що незабаром побачимо його вдома"

Відтоді, як чоловік зник, минуло вже 690 днів. Лише у грудні 2022 року сім’я отримала звістку від звільнених з полону, що чоловіка там бачили.

"Ця інформація стала єдиним підтвердженням, що він ще живий, і дала надію на його повернення. Ми віримо в те, що незабаром відбудеться обмін і ми почуємо ці довгоочікувані слова: "Я в Україні, я дома!" – з надією каже Коріна.




Сім’я дізналася про акції на підтримку військовополонених і безвісти зниклих у березні 2024 року, відтоді вона постійно бере у них участь у них.

"Якщо не всією родиною, то кілька рідних завжди приїжджають зі Сторожинця до Чернівців, щоб підтримати акцію", – зауважує жінка.



Коріна з ніжністю згадує чоловіка: "Це найкращий чоловік, про якого я тільки могла мріяти. Він коханий чоловік, люблячий батько, турботливий син і брат. Його життєрадісність і серйозність, любов до сім’ї та друзів робили його особливим. Він завжди готовий допомогти, був опорою для рідних. Він дуже розумний, люблячий, сміливий, уважний, турботливий. Віримо, що зовсім скоро ми його побачимо вдома".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram