Він у всьому прагнув до досконалості. Мріяв про власну справу і наполегливо вчився, щоб досягти мети. Однак, коли Україні знадобився захист, Віктор Мігован одним із перших узяв до рук зброю.
Про його історію життя розповідає проєкт "Незабутні: Буковина пам'ятає"
Народився Віктор Миколайович Мігован 20 липня 1991 року в Чернівцях. Зростав разом із молодшою сестричкою Діаною. 2008 року закінчив загальноосвітню школу №24 (нині ліцей №19). З дитинства цікавився технікою, вчився ремонтувати побутові прилади та комп'ютери. Тож продовжив навчання в Чернівецькому індустріальному коледжі, де здобув фах електромеханіка. Потім став студентом заочного відділення Національного університету "Львівська політехніка".
Три роки юнак служив за контрактом зв’язківцем у Чернівецькому прикордонному загоні – на контрольно-пропускному пункті "Мамалига".
Після служби влаштувався на роботу в майстерню з ремонту комп'ютерів. Мріяв відкрити власну справу. Та у квітні 2014 року Віктора Мігована мобілізували до лав Збройних сил України.
Служив техніком у 80-й окремій аеромобільній бригаді. Спершу перебував у військовій частині, на полігоні поблизу Чернівців, та згодом вирушив на Схід. Віктор не казав рідним, куди їх відправляють. Уже після приїзду зізнався, що це – Луганськ. Але заспокоював: "Тут не стріляють, мамо".
Загинув сержант Віктор Мігован 17 червня 2014 року неподалік селища Металіст на околицях Луганська. Разом із побратимами він їхав допомоги добровольчому батальйону "Айдар", який вів бій з терористами. Та дорогою захисники втрапили у пастку – ворог поцілив у їхній бронетранспортер із гранатомета. Тоді полягли одразу дев’ятеро десантників, вісім із яких були буковинцями. Життя юнака обірвалося у 22 роки.
Поховали Віктора Мігована на Алеї Героїв центрального міського кладовища у Чернівцях. У нього залишилися батьки та сестра. Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
