У Чернівцях вже перейменували близько ста вулиць, а планують ще понад 200. "МБ" продовжує рубрику про тих, на честь кого в місті називають вулиці та провулки.
Читайте також: Художник Копельман та письменниця Ауслендер: на честь кого називають вулиці ЧернівцівВулиця Андрія Шови (стара назва – вулиця Семена Руднєва)
Андрій Шова – військовий, солдат Збройних сил України. Андрій народився у селі Верхні Синівці, що на Глибоччині, в 1993 році. Навчався у Нижньостанівецький школі. Проходив строкову військову службу у Повітряних Силах ЗСУ. У 2019 році закінчив Чернівецький факультет Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", де вчився на кафедрі "Технологія машинобудування та металорізальні верстати". Згодом відкрив свою станцію техобслуговування "AS Сервіс". У мирному житті захоплювався автомобілями, проте його покликанням була військова справа. Одним з перших поїхав на Донбас, а перед цим брав участь у Революції гідності. Був нагороджений медаллю "Ветеран війни". Після початку повномасштабного вторгнення знову взяв до рук зброю та поповнив ряди 10 окремої гірсько-штурмової бригади. Разом із побратимами брав участь у звільнення Сумщини та Харківщини. Загинув у травні 2022 року – підірвався на фугасній міні. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та медаллю "На славу Чернівців".
Володимир Паліброда – військовий, миротворець. Володимир народився в 1969 році. Майже все своє життя присвятив військовій справі. Був учасником миротворчих операцій в Іраку, колишній Югославії, Сьєрра-Леоне. Згодом пішов добровольцем в АТО, де воював з 2015 по 2017. Після кількох поранень був комісований. Далі шість років працював в адміністративно-господарському відділі "Чернівціобленерго". Проте коли розпочалася повномасштабна війна, чоловік не зміг сидіти вдома. З 24 лютого він постійно штурмував військкомат, адже не міг дивитися, як вмирають 20-річні юнаки. Попри інвалідність та хворе серце, зміг мобілізуватися в середині березня 2022 року. Проте вже в травні 2022 Володимир загинув, рятуючи пораненого побратима. У військового залишилася дружина та двоє дітей. "Я просила, молила не йти: "Володю, будеш тут корисним. Підеш інструктором, дітей вчитимеш". Він навіть чути нічого не хотів. З 24 лютого не міг ні їсти, ні спати. Прошу: "Володю, сідаємо вечеряти!". А він: "Мені їжа не йде до рота!" Такий він. Справжній чоловік, герой… Дуже шкодував юнаків, які загинули на війні. Зітхав: "Я хоч пожив, щось бачив. А то ще діти, їм би ще жити й жити…" – згадує про чоловіка дружина Наталя.
Сергій Ватрич – військовий, штаб-сержант Збройних сил України. Сергій народився в 1969 році в селі Біла, що біля Чернівців. З самого початку АТО чоловік вступив до лав збройних сил та пішов захищати країну. У цивільному житті працював на різних роботах, але найбільше любив ремонтувати телевізори, електроніку. Повномасштабне вторгнення військовий застав на Луганщині, де й загинув. Як зазначає донька Сергія Есміра, тато майже півмісяця не виходив на зв’язок, але згодом їй зателефонували розпізнати тіло. "Мені телефонували з сільради села Біла, де мій тато народився, і сказали найстрашніше, що я лишень могла почути: "Треба розпізнати тіло". Коли я прийшла на впізнання, ідентифікувати тата було неможливо. Єдине, за чим я визначила, що це він, – за родимою плямою, яка була у нього на нозі, у мене є така ж… Останні чотири роки ми з татом були дуже близькі, у мене народилася донечка, він дуже радів внучці", – каже донька загиблого військового.
Сергій Ватрич нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
3-01-2024, 21:57
0
4 639
