Легендарний футболіст "Буковини" Дмитро Білоус раптово помер. Це сталося учора на футбольному полі в Коровії під час півфіналу кубку Чернівецької області серед ветеранів за п’ять хвилин до завершення матчу. Учора ветерану буковинського футболу виповнилося 60 років.

Друзі та колеги знаменитого футболіста кажуть, що звістка про трагедію вчора шокувала їх. На прохання кореспондента molbuk.ua ветерани футболу на Буковині поділилися приємними спогадами про Дмитра Івановича.



"Постійно просили його: "Діма, бережи себе!"

Юрій Шелепницький, ветеран футболу, перший капітан збірної України

"Про Діму можна довго розповідати... Він був фанатом своєї справи. Мені здається, що не він пішов у футбол, а футбол сам його знайшов. Настільки любив футбол, що футбол полюбив і його. Він просто занурився у вир футбольних пристрастей, так і прожив все своє життя на футбольному полі... І, на жаль, завершив своє життя на ньому...

Це була порядна і чесна людина. Доброзичливий хлопець, душа компанії... Міг пожартувати, коли треба. Але коли справа стосувалася футболу, то він настільки був серйозним, настільки переймався грою... У нього з усіх футбольних речей не було "мєлочей", як-то кажуть.

Як ми з ним познайомилися? Прийшли разом у команду. Він до "Буковини" грав за команду гумово-взуттєвого комбінату, яку ми називали "Резинка". А я грав за своє село Лужани. Тобто, ми перетиналися на футбольних полях під час ігор на першість області. Але ближче ми познайомилися, коли прийшли у команду в 1983 році. Ми разом починали і разом торували шлях у професійному футболі. Він був фанатом своєї справи. На футбольному полі для нього не було авторитетів. Він виходив, і цілком та повністю його охоплював футбол.

Діма грав до останнього. Умовно кажучи, ходить він на одній нозі – то на одній нозі він буде грати. Для нього не було таких речей, щоб він не міг вийти на поле!

Навіть у цьому віці, перенісши два інфаркти, Діма продовжував грати. І ми його просили, постійно наголошували: "Діма, бережи себе! Не перевантажуйся, не нервуйся!". Але коли він виходив на поле, жодних заборон для нього не існувало.

Діма запрошував мене на цей ветеранський матч, але мені, на жаль, не вийшло. Він казав: "Давай, після гри якось відмітимо мої 60 років". Я сказав: "Діма, ми ще будемо їхати на ветеранський фінал до Києва у суботу. Ще там відсвяткуємо і твій день народження, і, дай Бог, перемогу". Це була наша остання розмова з ним.

Він був з того покоління футболістів, які кували славу футболу. Таких людей, як Юра, у нас мало".

"Він знав, що має хворе серце, але він хотів грати!"

Валерій Сарафінчан, ветеран "Буковини"

"Ми з Дмитром прийшли разом у команду в 1983 році. Багато часу, поки він не перейшов у "Металург" (Запоріжжя), ми були у команді. Приємні спогади у мене про те, як донька у мене народилась. То він, Віктор Мглинець та Олег Чорноус прийшли мене привітати додому...

Він один з перших, хто потрапив на війну в Афганістан. Дуже багато розповідав про це. В голих горах перебував, дали спальні мішки... Він казав, що дуже важко було там, дуже холодно... Восени 79-го року його призвали до Львова. Він десь там мав бути у спортроті, але в грудні ввели війська і Діму відправили... Діма два роки прослужив у Афганістані, після чого повернувся і грав за "Резинку". Потім була "Буковина", тоді ще був тренер Павленко...

Дуже віддана була футболу людина. Він знав, що він хворий, у нього хворе серце. Тим не менш він хотів грати... От нещодавно грали чемпіонат України серед ветеранів (55+), і він так самовіддано гол забив! А його поведінка на полі говорила про те, що він взагалі не думає про стан свого здоров’я.

Діма – один з найвидатніших буковинських футболістів. Я, наприклад, вважаю, що Юра Гій теж видатна людина. Але він львів’янин. А Діма – наш, буковинський, із Вікна. А Васька Задорожняк з Юрківців, Королянчук – з Товтрів, а Олійник – з Кельменців, Юра Шелепницький з Лужан... Це плеяда буковинського футболу".

"Був "пахарем" на футбольному полі"

Сергій Задорожняк, ветеран футболу, перший заступник голови Асоціації футболу Чернівецької області

"Людина жила футболом. Дмитро себе не уявляв себе без футболу. У нього 24 години на добу – футбол, футбол, футбол... Людина сама себе зробила у футболі. У нього ж не було якихось покровителів, він був звичайним хлопцем із села. Це був самородок від Бога. Своєю людською впертістю добився дуже великих досягнень, був улюбленцем публіки і "пахарем" на футбольному полі. Таке враження, що він вставав з м’ячем, лягав з м’ячем...

Він дуже добре добре ставився до молодих футболістів: підказував, розказував, брав за руку й говорив: "Треба так робити"..."

"Ніхто не думав, що це станеться"

Валерій Королянчук, ветеран "Буковини"

"Це велика втрата, трагедія. Тим більше, що ми ще вчора його вітали з днем народження. У суботу повинні були виїжджати до Києва на фінал чемпіонату України серед ветеранів. Мабуть, зараз відмінимо цей матч. Ніхто їхати не буде.

Ніхто не думав, що це станеться. Говорили з ним про фінал. Обговорювали, як і хто гратиме, збирали команду. Він ще телефонував хлопцям. Для нас це просто шок!

Діму пам’ятаю, ще коли він грав за "Резинку". З першого дня він запам’ятався професіоналом з великої літери. І до останнього дня таким був. І помер на футбольному полі. Все його життя – це футбол. Був один інфаркт, другий інфаркт – він сказав: "Я все рівно буду грати".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram