Він уникав камер і не шукав визнання навіть тоді, коли перемагав. Пізно прийшов у спорт, але наполегливістю й щоденною роботою довів: тиша не означає слабкість. Так само тихо він любив свою родину й ніколи не виносив назовні того, що переживав на службі. Це історія спецпризначенця Сил спеціальних операцій з Буковини Олександра Граба. З початком повномасштабної війни він не зміг залишитися осторонь.
Після підготовки став бійцем ССО, виконував бойові завдання на Донеччині, згодом — у Курській області. У жовтні 2024 року Олександр Граб загинув під час виконання бойового завдання. Сім’я, побратими та товариші досі не можуть повірити у цю неповторну втрату, йдеться у публікації molbuk.ua
"Я вірила, що все буде добре"
…До портрета батька підходить трирічний син Назар. Бере його до рук і цілує… Він знає, що тато спить…
А семирічна Даринка, яка ходить у другий клас, стала справжньою підтримкою для мами…
Дружина загиблого Уляна ГРАБ каже, що Олександр дуже хотів дітей і був для них справжнім батьком.
– З Олександром ми одружилися у 2018 році. Цього ж року в нас народилася донечка Даринка. Саша дуже чекав на неї. Коли вона з’явилася на світ, було важко описати наші емоції. Мій чоловік працював в охоронній компанії, про свою роботу майже нічого не розповідав. Він був люблячим чоловіком і батьком. Коли почалася війна, то він у перший же день хотів долучитися до війська, але його стримала моя друга вагітність, – згадує Уляна Граб.
Згодом Олександр Граб вступив до підрозділу Сил спеціальних операцій і поїхав на Донеччину. Там брав участь у боях за містечко Нью-Йорк. А в серпні 2024-го Олександр поїхав виконувати бойові завдання на Курщину.
– Про війну він не говорив. Запитував про діток, цікавився, як я. Даринка дуже сумувала за татом. Пам’ятаю телефонну розмову, у якій вона казала: "Тату, приїдь хоч на трішки. Я дуже скучила". У вересні 2024 року Саша приїхав на кілька днів. А вже у жовтні, я дізналася страшну новину... Спочатку він не виходив на зв’язок, перед тим попередив, що так може бути, бо збирається на бойове завдання. Я вірила, що все буде добре… Але у двір прийшла група оповіщення. І все… Наша Даринка не могла повірити, що тата більше немає. Постійно запитувала, може це помилка. На жаль, це не так. Зараз мої діти дають мені силу жити далі, – каже Уляна.
Усе життя Олександр Граб важко працював над собою. Його тренер, наставник Юрій ОТРУБЧАК каже, що знав Олександра понад 20 років. Чоловік пройшов шлях від учня до інструктора.
– Олександр прийшов займатися в клуб рукопашного бою ще зовсім молодим. Так ми й познайомилися. Він дуже довго займався, тому можна сказати, був ветераном клубу. Саша був дуже спокійною, надійною і розважливою людиною. Це напевно, основні риси, які його характеризують. Він служив у поліції, працював в охороні. Після служби не пропускав тренувань, а потім ще доїжджав додому, в село Юрківці. Звичайно, було дуже нелегко, але Саша не розглядав спорт як самоціль. Для нього це був спосіб перевірити себе і допомогти колегам, товаришам, клубу на змаганнях. Він постійно виступав на обласних змаганнях, був і на виїзних. Також виступав на відомчих, тоді це були змагання управління внутрішніх справ в області, – згадує Юрій Отрубчак.
Тривалий час Олександр Граб займався підготовкою спеціальних підрозділів. Завдяки своїй надійності та розважливості завоював повагу колег.
– Це дуже напружені тренування. Ми займалися щодня. Бували періоди, коли по 30 днів – без вихідних, особливо під час перепідготовки. Олександр працював як основний викладач. За цей час він для мене став другом. Ми спілкувалися дуже довго не лише на робочі чи спортивні теми, а й про те, що не стосувалися професійної діяльності. З ним було цікаво, – каже Юрій Отрубчак.
Після того як Олександр пішов на війну, вони постійно спілкувалися. Юрій Отрубчак каже, що молоді спортсмени повинні брати приклад з Олександра:
"Його приклад доводить, що вирішальними є характер, воля і цілеспрямованість. Він прийшов у спорт без попередньої бази, поєднуючи роботу і тренування. Було важко, але він ніколи не шукав виправдань. Просто дисципліновано працював над собою. Врешті став кандидатом у майстри спорту з рукопашного бою й успішно виступав на змаганнях.
Друг Олександра – Сергій (ім’я змінено авт.) каже, що на Олександра Граба завжди можна було покластися.
– За характером Саша був непересічною людиною. Дуже сором’язливий, але водночас наполегливий і впертий. Він завжди йшов до своєї мети. Саме завдяки наполегливості він умів отримати потрібний результат у потрібний час. У нього був великий багаж знань і практичний досвід. Олександр був людиною, до якої можна було звернутися у будь-яку пору доби – за порадою чи допомогою. Він завжди відгукувався. До війни ми разом ходили в походи, їздили на мотоциклах, багато часу проводили з родинами. Він був надзвичайно щасливий, коли в нього народилася донька, а згодом – син. Це було для нього найбільшим щастям. Він дуже їх любив та оберігав, – каже Сергій.
У зоні бойових дій друзі постійно підтримували зв’язок.
– Перед відрядженням у район лінії бойового зіткнення Олександр телефонував мені, хотів зустрітися, але тоді не склалося. Це мала бути наша остання зустріч, яка, на жаль, не відбулася. Про це я зараз дуже шкодую. Ми постійно підтримували зв’язок – майже після кожної операції обмінювалися повідомленнями. Про загибель Олександра я дізнався від нашого спільного друга. Одразу намагався йому зателефонувати, але вже не зміг. Згодом з’явилися й офіційні повідомлення. Для мене Олександр назавжди залишиться надійним другом, справжнім побратимом, – підсумовує Сергій.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
