RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Війна з Росією | Допомога захисникам | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Історія успіху | Історія успіху Редакційна політика | Про нас | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео |


Цього року лауреаткою премії імені Ольги Кобилянської за промоцію української культури за кордоном стала Надія Галабурда. Премію колись засновано ще редакцією газети "Буковинське віче". Вона існує на благодійні внески меценатів.

Про це йдеться в публікації МБ.



Надія Галабурда народилася в Бельгії, згодом переїхала до Мюнхена, та зростала в середовищі української культури. Тож сьогодні вона організовує виставки українських вишивок і строїв.

"Ми виховані в українському дусі"

Матір Надії Галабурди вивезли до Німеччини на примусові роботи під час Другої світової війни. Вона родом із Галичини. Батько – з Любачівщини (зараз це територія Польщі). Він допомагав УПА, пізніше емігрував на Захід.

У сім’ї виховували чотирьох дівчат. Надія каже, що вдома говорили тільки українською.

"Ми виховані в українському дусі, а це і церква, і різні організації. Намагалися дотримуватися українських свят. Щороку святкували Різдво за всіма традиціями. Також ми й наші діти ходили колядувати", – розповідає жінка.


Надія Галабурда з сестрами.

У дитинстві Надія Галабурда належала до Спілки Української Молоді. Там вони вивчали історію, традиції та особливості культури України. У дорослому віці перейшла до Об’єднання українських жінок у Бельгії та Німеччині.

"Наші батьки нас всюди тягнули: чи то захід про УПА, чи дійство до дня народження Шевченка… У жіночій організації моя мати була культурно-освітньою референткою. Вона організувала виставки української культури по різних містах Бельгії. Ми пішли її шляхом", – розповідає лауреатка премії Надія Галабурда.

"Усі воскресають і знаходять дорогу до українства…"

Сьогодні разом із сестрами Надія Галабурда організовує виставки.

"Наша колекція – це строї та сорочки, які ми самі вишиваємо, або ж купуємо. Коли почалася повномасштабна війна, з України приїхало дуже багато людей. Тоді ми організовували різні майстеркласи з вишивання і писанкарства. Нам дуже дякували за те, що ми це поширюємо. А я кажу: "Ви б мали нас вчити, а не ми вас", – розповідає Надія.





Щороку вона разом з сестрою Ольгою їздять на ярмарки, де продають писанки. Як стверджує Надія, головна мета – не продати, а пропагувати українське.

"До нас часто підходять жінки й запитують, чи ми з України. Відповідаємо: "Ні, ми є діаспорні діти". Запитують про вишиванки, які на нас, про писанки. Розговорившись, з’ясовуємо, що деякі жінки вже по 20 років у Німеччині. Та їхні діти не говорять українською, вони тим теж не цікавляться. Але з початком війни всі повернулися на дорогу до українства", – каже вона.



Люди підходили до стола, щоб не тільки щось купити, а й просто поговорити.

"Моя Оля сплела синьо-жовті браслети. Ми поклали їх у кошик, всі охочі там їх брали й клали гроші натомість. Так зібрали 200 євро і передали на "Пласт", бо він дуже допомагає Україні", – розповідає Надія.

"Мусиш знати, звідки походиш"

Німці, коли приходять на виставки родини Галабурди, захоплені побаченим.

"Моя колега якось сказала, що для них весь Радянський Союз був Росією. Про інші республіки вони нічого не знали. Зараз вже все зрозуміло. Ми тримаємося своєї культури, бо мусиш знати, звідки походиш", – каже Надія.

Через російську мову німці плутають українців з росіянами.

"Я на пенсії, але трохи працюю в українській греко-католицькій парафії. Кілька тижнів тому нам зателефонували. Беру слухавку і чую: "Ви говорите російською?". В мене на це є відповідь: "Прошу, пані, та ми не в Росії". Вона замовкла. Тоді я сказала: "Говорити прошу українською, а як ні, то німецькою", – розповідає жінка.



Своїх дітей родина Галабурд також намагається виховувати українською.

"Коли мій син навчався в дев’ятому класі, то для батьків організовували розмови з вчителями. Вчителька німецької мови мені сказала, що я мушу з Назаром говорити німецькою. Тоді мені довелося їй пояснювати, що вдома ми розмовляємо лише українською. До того ж моя дитина розмовляє без акценту. Внук моєї молодшої сестри також щебече українською. Йому сім років, це вже четверте покоління. Якось він підійшов до нашої Дарки й запитав: "Чому я мушу говорити і українською, і нідерландською? А вона відповідає: "Дем’янчику, приїде бабуся з України, то як вона тебе зрозуміє?" – пригадує Надія.

Фото: Ukraїner

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
17-12-2024, 14:00
Коментарів 0 Переглядів 2 187


Дівчина спакувала потрібні військовим речі в коробки, які так і назвала – "коробка допомоги"


Вулиці перекриють через капітальний ремонт
• Новини партнерів
купити айфон 15 у Львові, ціни в Україні

ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі

Можна побачити роботи Тараса Полатайка, Станіслава Туріни, Віолетти Олійник та інших


«По ліки їду дев’ять кілометрів». Блог Людмили Осадчук
Як живуть мешканці села Чорнівка, яке приєднали до Чернівецької територіальної громади
Долар не буде вищим за 47 гривень. Блог Богдана Сторощука
Які будуть ціни, курс долара та інфляція у 2025 році
ВІДЕО Переглянути все відео

Паровоз не курсував уже понад 60 років

Чернівецька філія Державного підприємства "Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" — це надійний партнер із забезпечення точності вимірювань, сертифікації продукції та відповідності стандартам. Філія запрошує до співпраці місцевих виробників, організації та фірми, які займаються виробництвом, експортом та імпортом, реалізацією продукції.

"Профі-Центр" — це не стереотипне середовище для вивчення іноземної. Насамперед це осередок, який має не тільки ефективну навчальну базу, яку може запропонувати студентам, а й відповідні підтвердження цьому.

Кожен маленький гість отримає солодкий подарунок за віршик чи талант. Варто лиш продекламувати віршик чи розповісти, яким чемним був цього року.