Коли кореспондент “МБ” завітала до неї, старенька почала чепуритися до фотографування і гарно поставленим голосом заспівала старовинну буковинську пісню.
– У молодості мама дуже любила співати: жодне свято чи весілля не обходилося без неї, – розповіла донька Марія Дмитрівна, з якою мешкає іменинниця. – Все село сходилося її послухати. Якби у той час мама могла вчитися, то з неї вийшла би знаменита оперна чи народна співачка, тому що голос у неї був дуже сильний. А ще надзвичайно гарно танцювала – вміла і вальс, і “гуцулку”, і різні народні танці. Та найбільше, напевно, любила землю – працювати на полі. До 86 років мама сама обробляла дачу. Родина їхня була заможна. Коли Радянська влада забрала три гектари поля, залишивши тільки 15 соток біля хати, мама дуже плакала. Вона все вміла робити: ткати, прясти, вишивати, в’язати. Наробиться за цілий день, а ввечері біжить із нами до клубу дивитися індійський фільм. До 95 років готувала їсти для всієї сім’ї – дітей, онуків. Ми навіть не знали, що таке кухня. Не пам’ятаю такої хвилини, щоби мама сиділа, склавши руки. Тому тепер дуже мучиться, що не може нічого робити.
Народилася Вікторія Георгіївна в Костинцях на Сторожинеччині у багатодітній родині, де було п’ятеро дітей. У 22 роки вийшла заміж. Народила шістьох дітей, але троє померло ще малими. Дочекалася трьох онуків та п’ятьох правнуків. Та за своє довге життя Вікторія Георгіївна не навчилася ні читати, ні писати.
Старожителька пережила дві війни, голод. Доньки пригадують, як мама годувала голодних людей у 1947 році, які заходили до них: картоплю варену їм давала, молоко, мамалигу. Ті люди потім руки їй цілували, що від смерті врятувала. Хоча самі жили дуже бідно, та віддавали останнє. У Чернівцях Вікторія Георгівна мешкає вже 37 років. Хоча й досі тужить за сільською хатою. Обидві доньки – Марія та Отілія – вважають таємницею маминого довголіття її енергійність та оптимізм. Ще й тепер жінка не нарікає на болячки і має намір жити довго.
Надія БУДНА
