RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Війна з Росією | Допомога захисникам | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Історія успіху | Історія успіху Редакційна політика | Про нас | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео |

Сорокаріччя творчої діяльності народний артист Молдови Іон Суручану відзначив двогодинним концертом у Літньому театрі. Шанувальників творчості співака зібралося повен зал. Після концерту 58-річний Іон Андрійович роздавав автографи та спілкувався з прихильниками. Кореспонденту „МБ вдалося поговорити з артистом у гримерці. Незважаючи на солідний вік, виглядає Іон Андрійович молодо – більше 45 років не даси. Після розмови він усі квіти, отримані від глядачів, подарував журналістам.
“У радянські часи звання народного артиста дозволяло двічі стукати в одні двері”
- Сорокаріччя творчої діяльності ви святкували не лише у Чернівцях?
- 40-річний ювілей я святкував у Санкт-Петербурзі. 14 листопада минулого року у мене був концерт у найбільшому палаці Петербурга “Жовтневому”. А 19 квітня цього року там же відбувся ювілейний концерт. Коли готували афіші, боявся писати “Іон Суручану. 40-річчя творчої діяльності”. Глядачі могли подумати, що вийде 70-річний дідусь з паличкою. Тому я спеціально не зазначав, скільки років святкую на сцені.
- Сорок років на сцені для артиста багато чи мало?
- Як для будь-якої людини, це більша половина життя. Щиро кажу, я навіть не відчув, як минули ці 40 років. Коли згадую пісні, а є такі, які навіть не можу згадати, тоді відчуваю: все-таки минули ці 40 років. Але сьогодні я визначаю свій вік за своїми внуками. Дивлячись як вони ростуть, відчуваю, як стаю старшим.
- Ви досягли чого хотіли?
- Важко сказати. Правда те, що я хотів зробити собі ім’я. Хотів, аби концерти відбувалися і репертуар був хороший. Мріяв отримати звання народного артиста. Але не тому, щоби вийти на сцену і сказати: співає народний чи заслужений артист Молдови. У радянські часи артисту, який мав звання, дозволялося постукати двічі в одні двері. Через два-три стуки у двері я зміг вирішити квартирне питання.
“Думав, люди скажуть: “Ми ж його слухали на весіллі!”
- Як вас сприймали на сольних концертах у Петербурзі та Кишиневі?
- Моя дружина давно не була на моїх концертах, які відбуваються за межами республіки. Але на концерті у Петербурзі я ніколи не бачив свою дружину такою – зі сльозами на очах, сльозами радості. Навіть у Кишиневі концерт відбувся стриманіше. Бо там думають: “Та, це наш!” Я дуже хвилювався, адже у Кишиневі у мене не було сольного концерту десять років. У Кишиневі я виступаю переважно на весіллях. Думав, що люди скажуть так: “Ми ж слухали його позавчора на весіллі! Немає змісту йти на концерт”. Моя дружина працює завідувачем касами у палаці. Вона дуже хвилювалася, радила дати рекламу на радіо. Я кажу: “Надю, облиш! Ти що, збираєшся з цих грошей купити літак? Скільки буде, стільки буде”. А за десять днів до концерту – жодного квитка.
- Прийомом у Чернівцях задоволені?
- Так. Раніше я вже співав у Літньому тетарі, але ще в старому. Лише раз сталося непорозуміння, коли взимку організовували концерт у Будинку офіцерів. Було дуже холодно, і в залі були щонайбільше сто глядачів. А за 40 років я багато виступав у Чернівцях. Почуваю тут себе дуже добре. Не хочу казати “як удома”, бо зрозуміють неправильно. Подумають, що молдованин претендує на територію (сміється - ред).
- Які спогади пов’язані з нашим містом?
- 1987 року на “Буковинській весні” трапився приємний випадок. Тоді директором філармонії був Володимир Старшинов. З групою “Реал” я мав дати два концерти. Після мене на третій день мав працювати Василь Зінкевич. Ми з ним добрі друзі. Я відпрацював два концерти. А потім підходить до мене Старшинов: “Я тебе дуже прошу, Вася захворів. Виступи замість нього”. “Як я піду? Люди ж купили квитки на Зінкевича!”. “Не хвилюйся, ми пояснимо причину”. Думаю: гаразд, хтось залишиться у залі, хтось здасть квитки у каси. І найприємніше було те, що ніхто не здав квитки. Був повен зал, як на концерті Зінкевича. Вася сидів за кулісами. Я його запросив на сцену, щоб у жодному разі не подумали, що ми обманюємо. Виручив друзів – і Васю, і директора.
“Сандулеса – одна з найпорядніших людей”
- На концерти інших виконавців ходите?
- Рідко. Останній концерт, який я відвідав, був Саші Розенбаума. Я залишився вражений від того, як він працює. У нього дуже гарно вибудована програма – і пісні, і атмосфера. Немає вульгарності. Він навіть привітав мене на сцені з 40-річчям. Я його не просив і розчервонівся, бо не був по-концертному вдягнений – у джинсах і куртці. А він ще й представив мене - зал аплодував.
- А на концертах українських артистів?
- Я дуже вдячний усім українським виконавцям. За виключенням можливо, двох артистів, які не дуже раді бачити мене на Україні. А 99,9 % дуже добре мене приймають. Ми знаходимо спільну мову. Мене часто запрошують до Києва до палацу “Україна” на збірні концерти, присвячені, скажімо, Дню міліції.
- З Лілією Сандулесою ще співаєте дуети?
- Співали. Луна-луна-луна-луна-на-на.... (наспівує, - ред.). Зараз ні. Але Лілю я дуже люблю. У нас дуже хороші стосунки. Вважаю її однією з найпорядніших людей. Поясню чому. П’ять років тому, коли я робив свій творчий вечір у Києві, запросив багатьох українських артистів. На концерт прийшла тільки Ліля. Навіть Ауріка Ротару, з якою ми гуляли перед концертом до другої години ночі, клялась, що прийде, але так і не пришла. А з Лілею ми знайшли спільну мову через наші пісні. Дуже вдячний їй за те, що вона запросила мене на творчий вечір у Чернівцях. З Іваном Бобулом також маю чудові стосунки, але ж не може на одному концерті дуетом співати два чоловіки! У мене прекрасні стосунки з усіма українськими артистами. Це не московська тусовка. Ваші – щирі. Позаминулого року мене запросили на один з концертів у Москву. Таке враження, наче я їм їхній хліб. Але я покладав великі надії на них. Дякувати Богові, є що покладати (сміється, - ред). Українсьткі артисти – простіші, відкритіші та відвертіші. Ціную дружбу з Миколою Гнатюком та Миколою Мозговим. Коли в Києві нас об’єднує “збірна солянка”, зустрічаємося. Звичайно, без ста грамів не обійтися!
- Ваші батьки також були музикантами?
- Батько працював лісником. О шостій годині ранку він вже був на зупинці та чекав свою бригаду. У той час на зупинках був радіоприймач: “Говорит Москва. Московское время – шесть часов утра”. І гімн Радянського Союзу. А хурделиця мете. Після гімну СРСР десять хвилин йшли новини, а потім о 6.15 – музика: співає Іон Суручану. А він думав, що я саме в той час співаю. Казав: “Мей-мей-мей, синку, яка ж це в тебе тяжка робота. О шостій ранку співати!” Так само на Новий рік. Йому ж не поясниш, що ми знімали новорічний вогник за два місяці до ефіру.
Довідка
9 вересня 1949 року - народився в селі Суручень під Кишиневом
1968-1993 - соліст молдавських вокально-інструментальних ансамблів “Норок”, “Букурія”, ”Реал”.
1975 р. - одружився з Надією, за рік народився син Андрій
1990 р. - став народним артистом Молдавської РСР
1994-1998 рр. - депутат парламенту Республіки Молдова
1997 р. - пісня В’ячеслава Добриніна “Незабудка” у виконанні Іона Суручану стала хітом
Ольга Гнідан
5-06-2008, 11:12
Коментарів 0 Переглядів 3 163

Теги -
• Новини партнерів
купити айфон 15 у Львові, ціни в Україні

ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі

Олена Рєпіна – випускниця Міжнародної програми "Капеланська академія"


«По ліки їду дев’ять кілометрів». Блог Людмили Осадчук
Як живуть мешканці села Чорнівка, яке приєднали до Чернівецької територіальної громади
Долар не буде вищим за 47 гривень. Блог Богдана Сторощука
Які будуть ціни, курс долара та інфляція у 2025 році
ВІДЕО Переглянути все відео

Паровоз не курсував уже понад 60 років

Чернівецька філія Державного підприємства "Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" — це надійний партнер із забезпечення точності вимірювань, сертифікації продукції та відповідності стандартам. Філія запрошує до співпраці місцевих виробників, організації та фірми, які займаються виробництвом, експортом та імпортом, реалізацією продукції.

"Профі-Центр" — це не стереотипне середовище для вивчення іноземної. Насамперед це осередок, який має не тільки ефективну навчальну базу, яку може запропонувати студентам, а й відповідні підтвердження цьому.

Кожен маленький гість отримає солодкий подарунок за віршик чи талант. Варто лиш продекламувати віршик чи розповісти, яким чемним був цього року.