Про Юрія Терона, голову обласної організації Національної спілки журналістів України і колишнього генерального директора облдержтелерадіокомпанії, ходять легенди: що, обіймаючи таку високу посаду, надіслав до СБУ шифрограму "Баркас с мандарінамі уплил на Магалу", також – що завадив 1987 року Леонідові Кравчуку виграти вибори до Верховної Ради, за що той навіть був вдячний.
Після інтерв’ю з Амосовим вийшов із мокрою сорочкою
– Ота історія із шифрограмою до КДБ – правда?
– Пожартував я … вони до нині згадують. Передав із міського телефону шифрограму: "Баркас с мандарінамі уплил на Магалу. Квартіру в Цюріхє мєняю на Ларгу. Ждітє банани – пливут по Пруту". За півгодини дзвінок. Сміється: "Я тобі дам баркас".
– А приглядали за вами "хлопці", коли ви керували телевізійниками?
– Може й приглядали, помічав… Змінювали жучки, мені казали: "Прийшов якийсь офіцер і щось міняє". А що він міг змінювати? Казав, що йому треба перевірити зв’язок. Але я мав чудового спеціаліста, інженера.
– Ви починали з журналіста …
– Навчаючись на філологічному факультеті, підробляв на вокзалі, бо ж стипендія – 28 карбованців. Написав матеріал у газету про машзавод. Тиждень мучився, отримав цілих 18 карбованців! Згодом друкувався у "Радянській Буковині". Є багато хороших нарисів, від яких і нині не відмовлюся.
– Які герої програм запам’яталися?
– Леонід Кравчук під час виборів до Верховної Ради СРСР 1987 року. Альтернативою був екскаваторник Вознюк. Перед зустріччю я зробив вступ, за який обком партії мене ледь не з’їв! Перед тим Кравчук виступив по радіо, де молдовською сказав декілька слів, щоби набрати більше голосів. Ось я і представляю Кравчука: "Буна сара, домнул Кравчук". Це був удар страшний. У нього почали ходити вилиці. Почав викручуватися, що хоче привітати і тих, і тих.
Та зла він не тримав: "Буковинці – мудрий народ. Вони мене тоді не обрали… Якби обрали – я би не став президентом України".
– Найскладніше інтерв’ю?
– Із знаменитим хірургом Миколою Амосовим. Я нагадав про те, що він вшив клапан у серце вчительці з мого села. "Ну і що? Живе?", – запитав. Я відповів ствердно, він пом’якшав: "То що ти хотів запитати?" Я йому: "Що робити, щоби не потрапити на операцію?" А він: "І усе? Ти хоч якісь питання ще написав?". Я: "Ні, але як будете відповідати – так і буде". "Ну добре, поїхали... Але лише 30 хвилин". То були найважчі 30 хвилин! Відповідав він на запитання трьома-чотирма реченнями". Я вийшов із мокрою сорочкою, хоча до інтерв’ю підготувався ретельно. Запрошуємо на вечерю, але ж він не вечеряє. Чай – ні, каву з коньячком – ні…
– Казали, Амосов радив пити лише "біле" – горілку. А про нешкідливу дозу не запитували?
– Він відповів коротко: "Голова на плечах є? Думай про те, що завтра буде"
– Слід прислухатися до внутрішнього "цензора"?
– Тут можна і помилитися, бо справа тонка… Очевидно, і він колись помилявся.
"Назбирав на престижне авто"
– Яким ви були керівником? Сварили, жартували?
– Робив суворий вигляд. Надував щоки. Приїду з Києва, починаю літучку: "Ви – бездари! Жодної програми нормальної за час відсутності (а я не бачив жодної!!!) І жартував, і сварився, і догани давав. Було по-усякому, якщо хлопці були – міг і …
– Про смішне за кадром розкажете?
– Вийшла програма, де два райони представляли художню самодіяльність. А там був танок "Дрібулька". Вранці запитують автори програми: "Ну як?" А я роблю суворе обличчя: "Уже телефонували… Є претензії: дуже виразно окреслено сексуальні жести". Писав автор пояснювальну: "Недогледів…"
– А серйозні казуси були?
– Аж таких – ні. Але смішне було. З одним самодіяльним колективом буковинським… Чоловік десь трохи перепив і помочився на перший ряд хору під час зйомок… Приперло його….
– Чи не погрожували вам?
– Коли йшов на конфлікт із владою, на мене ніколи не кричали і на "ти" не називали. Були жорсткі розмови: "Такі теми не потрібні". Але істерик не було.
– Програми знімали?
– За часів ГКЧП Леонтій Сандуляк приніс заяву. Ми його записали. А згодом з’ясовується, що касета пожована. Почали з’ясовувати. Як, хто. Я знаю хто…
Та програму ми все-таки записали. Я про цей факт заявив у прямому ефірі.
Аж такої "контри" не було, а що "пожувало" – було…
– Діти пішли вашими стопами?
– Старша донька живе у Франції. Вона – спортсменка, колишня збірниця України з волейболу. Працює там, тренує. 12-річна онука Анна-Марія займається великим тенісом – уже в олімпійському національному резерві Франції. Менша донька – головний редактор телебачення. Ніколи не використовувала моє прізвище і стала гарним спеціалістом.
– За роки роботи на керівних посадах заробили на яхту, престижне авто?
– Яхти немає, а престижне авто придбав. Якось мчав ним до Львова зі швидкістю за 80 кілометрів (вимкнув двигун, і машина котилася), і зупинили даішники. Почали соромити: "Як ви, старший чоловік, такою "консервною банкою" і таку швидкість". Я на те: "Ви навіть не мене образили, а національного виробника". "Славуту" мою консервною банкою назвати... Дуже люблю й бережу свою машину, яку купив вісім років тому. Зручна й приємна вона мені, бо іншої вже не буде.
– Телевізор часто дивитеся?
– Перемикаю з каналу на канал – одне і те ж: згвалтування, вбивство, секс, реклама, політичні шоу. А що отримує глядач? Чи відповідає це моральним запитам сучасника? Ні. І коли натрапиш на програму, де притишений голос розмовляє людською мовою про те, що тебе хвилює, болить… Розумієш, що не все втрачено…
Юлія Боднарюк
З досьє МБ
Народився в селі Брідок Заставнівського району.
Працював редактором на Чернівецькому облтелерадіо, редактором і начальником редакційно-видавничого відділу Чернівецького облполіграфвидаву, головним редактором та генеральним директором Чернівецької облдержтелерадіокомпанії.
Улюблені
Колір: білий
Книга: Джек Лондон "Мартін Іден"
Фільм: "Червоні дзвони" (режисер Сергій Бондарчук)
Пиво: "Львівське"
