Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
"Якби не мої кізочки, не витягнула б це важке життя", – 76-річна чернівчанка Марія Юркевич повільно іде парком Шиллера, що за університетською бібліотекою. За бабусею, вдягнутою в синій літній халатик та чистенький фартух, біжать дві кози – чорна і біла.

– Пенсію маю 905 гривень. Цього вистачає на комунальні послуги і хліб. А замість ліків маю козяче молочко. Та й самі кізочки не дають нудьгувати мені, старенькій…

Марія Тодорівна має невеличкий будинок зі зручностями, сарай, клаптик городу і гарне подвір’я з двома столиками. До Театральної площі їй іти хвилин сім. Але у місто жінка виходить раз на місяць – купити продуктів.

– На дорогу квартиру, на золото не проміняю свій будинок і кіз, бо це моя стабільність, – каже жінка і сміється. – Лишайтеся трохи зі мною – будете пасти кіз, подоїте їх…

"Діти називають кіз псами"

Білу козу звати Білка Рогата, чорну – Чорнушка. Вони біжать за мною і Марією Тодорівною. Пасуться там, де зупиняємося. Кіз чернівчанка випасає щодня – зранку і ввечері у парку Шиллера. Доки вони пасуться, господиня косить сіно.

З жінкою сідаємо у затінок під дерево. Кози пасуться за п’ять метрів від нас.

– Трьох синів поховала. Один воював в Афганістані, інший у Чечню потрапив, а третього у Чорнобиль забрали 1986 року. Немає і мого діда, чоловіка мого… Донька живе в Іспанії, – Марія Тодорівна говорить спокійно, але руки міцно стискають палицю. – Маю онуків і правнуків, але бачимося рідко… Оці мої кізочки – втіха. Сусід не один раз запитував, з ким я розмовляю у парку чи вдома на подвір’ї. А то Білка Рогата і Чорнушка мене слухають. Ця худоба не говорить, але очима дивиться так, що і слів не треба.

Кіз Марія Тодорівна тримає з кінця 1960-х, але люди у парку досі не звикнуть. Молодь сміється, хлопці бігають за козами і жартома мекають. "Діти кіз бачать лише по телевізору, тому думають, що то великі пси, – каже бабуся. – Малеча любить гладити мою худобу, годувати з рук зірваною травичкою".

На жаль, кіз люблять не всі. Три роки тому п’яні молодики задушили чотирьох – нібито помстилися за те, що Марія Тодорівна викликала вночі міліцію до парку. За декілька днів знайшла у сараї кіз мертвими.

Через дві години Марія Тодорівна гукає своїх кіз, і ми йдемо додому. Під будинком голосно чути телевізор, який жінка залишила працювати.

– Маю раз на тиждень забаву – дивлюся політику в п’ятницю, – вигукує жінка і сплескує у долоні. – Як ті політики себе гадять і навіть не соромляться. Буває розізлюся на той цирк, перемикаю на серіал, але потім знову вмикаю – треба знати кінець комедії. Іноді дивлюся і відчуваю, як під хустиною волосся дибки стає. Мені 76 років, а я такої влади не пам’ятаю. Он додали 14 гривень до пенсії і вже гуляють перед людьми. Та що там ті кілька гривень – на півтори буханки хліба? – розмірковує бабуся. – Політики дограються – їх винесуть на горгошах. Геть осоромилися… Ну, про це говорити, он дивіться – через паркан заглядає Білка Рогата. Ну, що ти, Білко, чого дивишся? Баба тут, іди у сарай, і ми зараз будемо тебе доїти…

Замість ліків – трав’яний чай на молоці

У сараї темно, відчувається запах гною, під ногами бігають цуценята. Песики так верещать, що не чути слів бабусі. "Це вони хочуть свіжого молока", – каже жінка і дає мені синій старенький халат. Сідаю на маленький стільчик, кладу літровий кухоль і беруся за тепле уже вимите вим’я кози. Бабуся тим часом дає Білці Рогатій овес. Уже з першого руху в кухоль прискає молоко. Але за декілька секунд коза починає метушитися – лякається чужої людини. Господиня не може заспокоїти козу і далі доїть сама. Удвох ми надоїли літр молока. Виходимо з сараю.
Вдома господиня проціджує молоко через марлю і наливає у горнята. Роблю ковток. На смак молоко солодке, як розтоплене морозиво. І жодного неприємного присмаку.

– Дуже смачно! – кажу я. – А раніше думала, що козяче молоко має неприємний запах.

– Та ні! – заперечує жінка. – Моє молочко смачне. Навіть діти залюбки приходять попити, батьки їм купують парне молоко. Коров’яче молоко коштує вісім гривень за літр, козяче – дорожче. Я беру п’ять гривень за півлітра і маю собі на буханець хліба, – пояснює жінка. – Нічого казати, три з половиною літри молока на день – і маю, що поїсти і продати.

Марія Тодорівна кип’ятить воду і заварює чай. Чай натуральний, із трав. На веранді сохне акація, у скляних банках є ромашка, м’ята та інші трави. Ми заварюємо ромашку із м’ятою і за кілька хвилин додаємо до міцної заварки козячого молока.

– Працювала офіціанткою, тож зараз у нас буде гарний парад, – бабуся розкладає сервіз на маленькому металевому столику, вкритому клейонкою. У горнятка, які нагадують маленькі амфори, порівну наливає заварки і свіжого молока. – Була не лише офіціанткою, але і вахтером, прибиральницею… Маю 49 років, 11 місяців, 1 день і навіть ще вісім годин стажу! Сміх! Це сміх – мені не зарахували до 50 років стажу один день, бо якусь печатку колись хтось не так поклав, а тієї контори уже немає!

"Куди я без своїх кізочок?"

Випивши горнятко смачного чаю, ми продовжуємо бесіду. Трав’яні чаї жінці замінюють ліки. У 76 років вона не приймає жодних медикаментів і не пригадує, коли востаннє була у лікарні. Якщо почувається погано, споживає настоянку із серцевинки грецького горіха.
На молоці жінка готує манну, кукурудзяну, рисову каші.

– Усе маю своє, – каже жінка і наливає ще одне горнятко чаю. – Ще маю п’ять курочок і півника. А у великі магазини ходжу раз на місяць – закуповую крупи.

На прощання бабуся дає мені півлітра козячого молока і квіти. Підходжу до хвіртки і помічаю на розі хати десяток мішків.

– Що у мішках тримаєте? – запитую.

– 700 гривень назбирала на ці мішки. Купила цемент і річковий пісок. Робитиму ремонт. Днями почну здирати зі стін стару штукатурку, – каже жінка і стукає палицею по стіні. – Робітникам не довіряю, бо кожні десять хвилин ідуть на перекур. У наш час, як і всі, покладаюся лише на себе. Ну, і ще на своїх кізочок, бо від них і гроші на ремонт, і розрада, і смачна здорова їжа. Куди я без своїх кізочок?
Валерія Чорней
Рейтинг:
(голосів: 1)
13-06-2011, 10:40
Коментарів 0 Переглядів 1348

загрузка...
Відставка Каспрука. Парламент хоче розпускати міськради, які звільняють мерів
Відповідний законопроект зареєстрували у Верховній Раді
Синоптики попередили про надзвичайну пожежну небезпеку на Буковині
Упродовж 16-18 жовтня пожежна небезпека 5 класу утримається в центральних та гірських районах області
Популярне Коментують
• Новини
Не прив’єзаний Йван і «кума, ти жива». Блог Мостіпаки
Про головні події минулого тижня у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Апартаменти чистого повітря чекають на своїх мешканців (на правах реклами)

На околиці Чернівців, подалі від міської метушні, розташувався новий сучасний житловий комплекс "GARDEN HALL", який відрізняється зручним плануванням квартир, якістю будівництва і доступною ціновою політикою
Солодке задоволення у Чернівцях (на правах реклами)

А ви знали, що солодощі сприяють вашому щастю? Ні? Тоді мерщій до найсолодших місць у Чернівцях, що вразять не лише смаком десертів, але й їх естетичним оформленням.
Громадський транспорт майбутнього в Чернівцях. Бути чи не бути? (новини компанії)

Уряд затвердив зміни в двох постановах, що стосуються порядку проведення конкурсу на регулярних автобусних маршрутах та правил надання послуг на автомобільному транспорті
Про інвесторів житлового комплексу Comfort Park подбає "Місто Мрій" (новини компанії)

Що буде з житловим комплексом "Comfort Park"? Чи отримають інвестори своє житло?
Накопичуйте і акумулюйте тепло у своїх оселях з продукцією фірми "Garant" (на правах реклами)

Теплові акумулятори забезпечать оптимальний режим роботи будь-якої системи опалення