Порятунок восьмирічного Романа Лакусти лікарі й родичі вважають дивом. Дитина п’ять хвилин пролежала на дні озера і лише завдяки випадковому відвідувачеві крамниці, що знаходиться неподалік, залишилася жива.
21 квітня, перед Великоднем, двоє друзів гралися біля ставу в селі Верхні Станівці, що на Кіцманщині. Один їхав на велосипеді, а інший, Роман Лакуста, біг за товаришем. Раптом Ромчик спіткнувся об камінь і покотився стрімким кам’янистим берегом просто у воду. Дорогою він вдарився головою у ще один камінь і втратив свідомість. Тому, впавши у воду, навіть не борсався, а відразу пішов на дно.
"На воді лише кросівок плавав"
Переляканий товариш побіг до магазину, що був неподалік. Туди саме приїхав торговий представник фірми "Рома", 30-річний Віктор Іонуца.
– Раптом забігає переляканий хлопчик і каже, що його товариш тоне у ставку, – пригадує Віктор Іонуца. – Я швиденько побіг до ставка, до якого було метрів сто, і побачив лише кросівок, який плавав на воді. Я кілька разів пірнув, але в каламутній воді нікого не побачив. І тут помітив, що в одному місці неподалік берега по воді йдуть бульки. Пірнув туди й вже на дні, де глибина сягала майже 2,5 метра, намацав тіло. Вхопив за одяг і потягнув на поверхню. Це був бездиханний хлопчик з осклянілими очима. Я почав викачувати з нього воду. Вода вихлюпувалася, але ознак життя у хлопчика не було. Зателефонував у швидку допомогу, тим часом зробив масаж серця, штучне дихання. Хотів повезти хлопчика до лікарні, але тут саме приїхала карета швидкої.
До речі, після надання допомоги мокрий та замерзлий чоловік знову відправився розвозити товар. Змінного одягу не було, тому висох дорогою.
"Був за крок до клінічної смерті"
– Тіло було темно-синім, аж чорним, – каже головний лікар Верхньостанівецької лікарської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини Олександр ДОМІТРАЩУК, який прибув на "швидкій" за чотири хвилини. – У воді хлопчик пробув до п’яти хвилин. Він був непритомний, легені не працювали, але відчувалося легке серцебиття. Я поклав хлопчика на коліно і почав відкачувати воду. Нарешті дитина, хоч і ледь помітно, але почала дихати. Поїхали до Кіцманської центральної районної лікарні. Від села до Кіцманя – 35 кілометрів. Ми мчали щодуху – 140 кілометрів на годину і доїхали за 18 хвилин. У лікарні вже чекали.
– Хлопчика привезли о 15.40, – розповідає завідувач відділення інтенсивної терапії та анестезіології Кіцманської центральної районної лікарні Василь АНДРОНИК. – Дитина була у вкрай важкому стані. Зіниці розширені, що свідчило про те, що ще трохи – і почалося би відмирання кори головного мозку. Можна сказати, що хлопчик був близький до клінічної смерті. Протягом півтори години ми робили непрямий масаж серця – серцева діяльність ніяк не відновлювалася. Ми перевели дитину на штучну вентиляцію легень, на якій вона перебувала протягом чотирьох діб. Нині хлопчик на підтримувальній терапії, при свідомості, орієнтується у просторі та часі, все пам’ятає. Стан дитини задовільний. Через певний час будемо виписувати.
Ми навідалися до палати, в якій лежить Ромчик. Хлопчик повністю знесилений – говорить дуже мало й ледве чутно. Поскаржився, що болить голова. Тільце худюще, адже протягом тижня дитина майже нічого не їла.
Біля Романа – мама Наталія Ярославівна. Жінка більш-менш спокійна – адже найгірше вже позаду. Але в її глибоких блакитних очах можна прочитати пережитий біль.
– Ромчик – єдина дитина у сім’ї, і я не знаю, що би зі мною було, якби ми його втратили, – каже пані Наталія. – Коли трапилося нещастя, мене покликали до ставу, при цьому не повідомивши, у чому річ. Коли побачила свою непритомну дитину, у мене був шок. Дорогою до лікарні у машині син лежав у мене на колінах, вкутаний простирадлами… Я дуже вдячна чоловікові, який витягнув сина з води, вдячна лікарям, які його врятували, медсестрам, які доглядали за ним. А ще дякую Богові. Вважаю, що порятунок синочка – це справжнє чудо Господнє.
Галина МАРКІВ
