«Життя дорожника схоже на циганське»

61-літній Михайло Волошинович усе життя будував мости і прокладав дороги.

За 40 років праці не заробив жодних нагород, але не переймається цим.

"Залишилися мости і дороги, що набагато важливіше та приємніше, – роздумує Михайло Романович. – А найвищу похвалу маю від трьох онуків, які знають, де і що я робив. І коли проїжджаємо через міст чи їдемо дорогою, хваляться: "Це наш дідусь будував. Ми також будемо, як і він, робити дороги".

"Де тепер об’їзна, не міг вилізти з болота"

Із Михайлом Волошиновичем ми зустрілися напередодні професійного свята дорожників на об’їзній дорозі, яку він теж прокладав. Проїхали її від початку до кінця. "Здається, що таке вісім кілометрів?.. А наробилися та перенервувалися – на кілька доріг вистачить, – зітхає Михайло Романович. – Спочатку навіть не знали, із чого розпочати. Болото по коліна, густі кущі та очерет, жаби квакають… Як заліз у гумових чоботях, то не міг вилізти звідти – витягували. Працювали без вихідних, за будь-якої погоди – від ранку до ночі. Осінь була холодною, безперервно дощило, а потім випав сніг. Замерзали і стомлювалися так, що помитися не вистачало сил. Я тоді був уже виконробом. Мав під своїм керівництвом 14 шляховиків. Нам дали нову техніку – катки, екскаватори. Коли здавали в експлуатацію першу чергу об’їзної, пишався тим, що тут є частка і моєї праці. Це була моя найважча і наймасштабніша, найдорожча дорога".

– Оце найвищий насип на другій черзі об’їзної, – Михайло Романович зупиняє машину на горі. – Під нею прокладено найдовшу трубу довжиною 52 метри. Потічок тут протікає невеличкий, а дренажів зробили багато. Працювала найпотужніша техніка. На другій черзі об’їзної перевезли 180 тисяч кубометрів землі. За добу переробляли до п’яти тисяч кубометрів. Зрізали грунт з одного місця та перевозили на інше, щоби підняти земляне полотно. Але другу чергу об’їзної закінчити нам не дали – тендер виграла інша організація. Я дуже важко пережив цей момент.

"Мої колишні учні стали великими начальниками"

Михайло Волошинович закінчив у Львові автодорожній технікум. Спочатку будував мости – у Мамаївцях, Заставні, Коровії, Валя Кузьмина. "Навіть дипломну роботу писав про мости, – сміється пан Михайло. – Пізніше взявся прокладати дороги. Це у нас сімейне. Батько теж прокладав шляхи – лише залізничні. Тепер онуки хочуть стати дорожниками. Буде вже сімейна династія. Я працював нормувальником, майстром, виконробом, начальником дільниці. Та ким би не був, брав у руки лопату разом з усіма. Може, був занадто вимогливим до своїх підопічних, але хотів, щоби все робилося правильно і якісно. Якщо хтось випив, міг і з роботи звільнити. Усіх новачків відправляли до мене на практику. Деякі мої колишні учні стали згодом великими начальниками, і мені довелося працювати вже під їхнім керівництвом".

– Життя дорожника схоже на циганське, – жартує Михайло Романович. – Де є дорога – там він і проживає. Часто нашим житлом були вагончики у полі або чужі квартири. Вода у відрі замерзала – вмитися не було чим. На дворі мете так, що господар собаку не вижене, а ми працювали. Не краще було і в літню спеку, коли асфальт плавився. Якось ледве не потрапив під машину, яка їхала на великій швидкості. Мене тоді викинуло аж за огородження. Із поламаними ребрами два місяці пролежав у лікарні. А в селі Валя Кузьмина, де ми розширяли монолітний міст, разом із щитом потрапив у глибокий котлован, звідки мене ледве витягнули. Схожих випадків було чимало. Та, незважаючи на труднощі, ніколи не хотів змінити професію.

Повз нас об’їзною дорогою безперервним потоком їдуть легкові автомобілі та фури. "Тепер вони вже не заїжджають у місто, як це було раніше, – тішиться пан Михайло. – Отож своє головне завдання ми виконали. Хотілося би ще попрацювати на третій та четвертій чергах об’їзної, завершити вулицю Воробкевича у Чернівцях, яку розпочинав. Зараз ремонтуємо дороги у райцентрі Глибока після повені. Хоча вже на пенсії, але вдома сидіти не хочеться. Доки є сили, міг би ще прокласти кілька доріг". 
Надія БУДНА

Шановні колеги!

Щиро вітаю вас із професійним святом – Днем автомобіліста й дорожника!
Територією Чернівецької області пролягають важливі торговельні шляхи між європейськими країнами та іншими регіонами України. Будівництво доріг та їхнє належне експлуатаційне утримання – одне з передумов на шляху нашої держави до євроінтеграції.
Від майстерності дорожників залежать вчасне здійснення перевезень, задоволення потреб економіки, подальший розвиток та вихід України на рівень передових країн Європи.
Нині у Чернівецькому обл­автодорі на ремонтах та експлуатаційному утриманні автодоріг загального користування працюють 12 філій. 850 дорожників цілодобово забезпечують нормальний рух автотранспорту та його безпеку.
Нових вам звершень, успіхів у вашій нелегкій праці, міцного здоров’я та сімейного щастя!
Володимир МИЦЬКА,
директор ДП "Чернівецький облавтодор".