– Ми кохали одне одного, любили життя і свою роботу, мали багатьох друзів та велику родину, – поділився секретом щасливого півстолітнього шлюбу Стефан ГУМІНЕЦЬКИЙ, викладач ЧНУ. – П’ятдесят років тому весільний костюм мені купив батько, а зараз – сини.
Подружжя відсвяткувало своє золоте весілля у Палаці урочистих подій. Напередодні ювіляри повінчалися в церкві й придбали золоті обручки. Бо півстоліття тому на своєму весіллі обмінялися мідними обручками, які зробив для них тато Валентини.
– Ми обоє народилися в багатодітних сім’ях, тому матеріально батьки не могли нам допомогти, – каже Валентина Павлівна. – Щоправда, Стефанові батько купив новий костюм. А я вдягнула модну тоді крепдешинову сукню. Білої весільної сукні не мала, бо її не було за що купити. Так само не придбали золоті обручки. Мій тато, який працював у вагонному депо, виточив та відполірував для нас мідні. Вони постійно чорніли, носити їх було неможливо, тому вони просто лежали у шухляді. У церкві ми не вінчалися, бо обоє були партійні. Нарешті змогли це зробити аж через півстоліття саме на Богородицю – у день нашого весілля. Коли священик запитав у мене, чи згідна взяти Стефана за чоловіка, ледь не розплакалася. Бо я ще 50 років тому взяла його за чоловіка і ніколи про це не пожалкувала.
Познайомилося подружжя восьмого березня 1960 року на студентській вечірці. "Я прийшла туди з подругами. Скромно стояла в куточку і дивилася, як танцюють інші, – пригадала пані Валентина. – Раптом зламався магнітофон. Усі почали шукати якогось Стефана, щоби його полагодив. Прийшов симпатичний хлопець – і через якийсь час музика знову заграла. Я захотіла познайомитися з цим майстром "золоті руки". А він сам підійшов, запросив на танець. Ми не розлучалися весь вечір".
– У Валентину неможливо було не закохатися, – каже Стефан Герасимович. – Але трималася дуже скромно. Вперше дозволила себе поцілувати після свого дня народження – 20 травня. Я назавжди запам’ятав цей перший поцілунок і солодкий смак її губ. Одружилися на Богородицю, 28 серпня. Виростили двох синів і п’ятьох онуків. Це наше найбільше досягнення.
Надія БУДНА
