Ще кілька років тому до Банилова-Підгірного було важко дістатися: дорога у вибоїнах, калюжі. Нині тутешні шляхи і центр заасфальтовано. Кажуть, такої якісної дороги немає в жодному буковинському селі. Через кожні 50 метрів – "лежачі поліцейські". Огорожі біля будинків замінили, довкола чимало клумб та квітників.
Центр – як невелике буковинське містечко, лише декілька особняків кінця ХІХ – початку ХХ століть нагадують про австрійське минуле Банилова-Підгірного. Особливо вирізняється палац – колишній панський маєток, в якому нині знаходиться лікарня. Неподалік золотими банями виблискує нова церква. Поруч із місцевим костелом ще один колишній маєток – тут у двоповерховому палаці розташувався табір чернівецької школи-інтернату "Перлина гір".
Банилів-Підгірний адміністративно складається з декількох кутів-хуторів. Скажімо, кут Кошелівка розташований уздовж потічка Солонець, що впадає до Малого Сирету, був колись самостійним селом. Тут плели кошики, бо на берегах росли лози. Є тут і дерев’яна церква Святого Дмитра, збудована 1875 року. Її закрили 1978 року. Влада знищила іконостас та ікони. Хотіли знищити і три дзвони, але люди заховали їх у трьох різних місцях хутора. А 1986 року кошелівці почули церковний дзвін.
Відомим є і хутір Гільча. За австрійських часів тут була парова лісопильня. На роздоріжжі стоїть дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці 1782 року. Церква – хатнього типу, оббита дранкою. Неподалік починається територія єдиного в Україні зоологічного заказника "Зубровиця", нині тут є 80 зубрів. Село Банилів-Підгірний оточено десятьма горами, висота яких сягає від 875 до понад 1000 метрів.
– За перемогу в конкурсі на населений пункт із найкращим благоустроєм ми маємо отримати 30 тисяч гривень із району та 40 – з області, – розповідає Валерій АБРАМЧУК, сільський голова. – На рівні держави призовий фонд для переможців становив півмільйона гривень. Однак реально гроші ніхто не отримав – вони пішли на святкування, яке відбулося на початку червня в "Донбас-Арені". Перше місце вирішили нікому не давати, друге посіло невелике село Черганівка Косівського району на Прикарпатті, а третє – Банилів-Підгірний. Нашими конкурентами були Коровія Глибоцького та Мамаївці Кіцманського районів. Дипломи вручав віце-прем’єр Борис Колесников. Частину коштів, а саме 36 тисяч гривень, плануємо використати для освітлення центральної вулиці села, а це 4,5 кілометра: мережа тут стара, ще радянська. А треба встановити ліхтарі сучасні, більш економні. Також потрібно оновити пам’ятник полеглим у Другій світовій війні, купити бульдозер. Мешканці села дуже дружні: громада зібрала 500 тисяч гривень на перекриття церкви, а їх у нас чотири. Територія села – 15,6 тисячі гектарів, населення – 4200 осіб.
Стати переможцем було нелегко: його обирали за 40 критеріями. На благоустрій села було використано 625 тисяч бюджетних та 899 тисяч гривень позабюджетних коштів. Всі вулиці, а їхня протяжність становить майже 100 кілометрів, – з твердим покриттям. Загальна площа зелених насаджень – майже 74 гектари. Протяжність зовнішнього освітлення – 7,3 кілометра. А на збереження історико-культурної спадщини було використано понад майже 780 тисяч гривень.
– У Банилові-Підгірному вже п’ять років народжуваність перевищує смертність. Тут щороку в середньому будують до 50 будинків, – каже Микола ДЕЛІЦОЙ, заступник голови Сторожинецької РДА. – А про благоустрій, як у Банилові, мріє кожне село Підгір’я. І заслуга в цьому не лише сільського голови, депутатів, а й всієї громади.
Василь ГРИНЮК
З історії
Своєму розвитку село зобов’язане переселенню 1850 року богемських німців та заснуванню німецької колонії Августиндорф. На куті Кошуя про це нагадує найбільший храм села – мурований костел Пресвятої Трійці. Храм та монастир було споруджено 1907 року для австрійського ордену тринітаріїв. Наступного року костел було освячено під титулом Святого Мартина. Після Другої світової війни храм було закрито, а 1993 року – повернуто римо-католицькій громаді.
