У гірському селі – 94 матері-героїні

Дихтинець, що на Путильщині, може претендувати на занесення не лише до Книги рекордів України, а й Книги Гіннеса. Тут мешкають 94 матері-героїні, які народили та виховали п’ятеро і більше дітей. Лише цього року це звання отримало дев’ять жінок. Кожна восьма родина у Дихтинці - багатодітна. Кореспонденти “МБ” побували в цьому унікальному селі.
Сільська санітарка прийняла понад тисячу пологів
Увесь стіл соціального працівника села Валентини Євинчук завалено паперами.
- Готую документи на всіх багатодітних жінок, які в різні роки отримували звання “Мати-героїня”, – пояснює Валентина Василівна. – Таке доручення отримала з області. Наше село здавна славилося багатодітними сім’ями. Люди у нас віруючі, тому жінки абортів не роблять, вважають це гріхом. Кажуть: раз Бог дає дітей, то треба їх народжувати. До речі, у великих родинах виростають дуже розумні та виховані діти. Вони тримаються купки, живуть дружно. І розлучень у нас мало. Найстаршій матері-героїні Марії Євинчук уже 90 років. А у середньому багатодітним матерям по 40-50 років. І в кожній сім’ї – по п’ятеро і більше дітей. А троє – це вже норма. Параска Ковбуш народила і виховала 9 дітей, Феодосія Ончул – 10, Юлія Скидан – 12, Параска Кондряк і Валентина Хрищук – по 13. Є у нас дитячий садок, хоча черга туди дуже велика. Але зараз будується новий. Усього у нашій сільраді шість хуторів. Найбільше багатодітних родин мешкають у дальніх хуторах – Мишах та Замогилі. Колись був невеликий пологовий будинок, а тепер жінки їдуть народжувати в Путилу. Правда, у нас є три фельдшерсько-акушерські пункти, а зараз будують ще й амбулаторію. Моя мама Євдокія Дзурак пропрацювала в Дихтинці санітаркою 58 років. Ще й досі працює. То вона розповідала, що прийняла майже тисячу пологів, бо не встигали довезти жінок до лікарні. Три роки тому, це я вже пам’ятаю, вона в лісі, взимку перев’язала пуповину дитині. Зводила тоді Олену Крижанівську з гори, а та почала народжувати. Розстелила мама на сніг кожух і прийняла пологи.
Вручили нагрудний знак і одну гвоздику
- Я двох доньок народила вдома на ліжку, а сина Василя – в гаражі, – зізнається Олена ГРАМАЖОРА, яка забігла до Валентини Василівни. – Коли ходила вагітною Маєю, до останку працювала на городі. Пам’ятаю, садила картоплю, коли почалися перейми. То народила на ліжку у своїй хаті. А вже потім мене відвезли до лікарні. А після народження Лариси вдома навіть не зверталася до медиків. Василько народився перед Новим роком – 30 грудня. Я тоді встигла зійти з гори в село. Але води відійшли в гаражі, де розігрівали машину, щоби відвезти мене до Путили, то пологи довелося приймати нашій санітарці. У мене – семеро дітей. Народжувалися одне за одним. Старшому синові – 30 років, а наймолодшій доньці – десять минуло. Ще один закінчує школу – претендує на срібну медаль. Дуже хоче вступити на фізичний факультет до Чернівецького університету. Старший два роки вчився на історичному факультеті, але залишив і пішов працювати, бо грошей не було. Ще один син закінчив технікум з червоним дипломом, тепер працює в пожежній частині в Путилі.
- Дуже важко було піднімати дітей, хоча я ніколи не шкодувала, що народила їх, – каже Олена Дмитрівна. – Тепер вони інколи кажуть мені, що не їли і не одягалися так, як деякі діти, бо не було з чого вибирати. Я працюю на півставки листоношею. На трьох дітей-школярів ще донедавна отримувала 160 гривень. Правда, зараз вже допомагають старші, які працюють. Ось пластиком дерев’яну хату оббили. Цього року мені присвоїли звання “Мати-героїня”. Викликали до Путили напередодні 8 Березня, вручили нагрудний знак, посвідчення, одну гвоздику. Не запросили до кафе, не дали ні копійки грошей. Дуже образливо було, бо хотіла щось дітям купити.
- Багатодітні матері часто звертаються до мене за допомогою, бо статки у них невеликі, – каже Валентина Євинчук. – Та не завжди можна їм допомогти, бо в селі немає великих підприємств. Інколи вибиваємо для них грошову допомогу в районі. Дрова їм дають на пільгових умовах. Зараз за кошти соцзахисту будують будинок багатодітній сім’ї Марії Тимофійчук, де є семеро дітей.
Виживали завдяки домашньому господарству
Сім’я Феодосії та Михайла Ончулів, де є десятеро дітей – шестеро дівчат і четверо хлопців, мешкає на хуторі Малий Дихтинець. Господарі саме поралися на подвір’ї, тому одразу ж похвалилися своїм господарством: трьома коровами, теличками, свинею, вівцями, качками, індиками, городом, сіножатями. Парник показали, де господиня збиралася садити огірки, яких закриває щороку багато банок. Та найбільша гордість родини – нова дерев’яна хата, яку Михайло Федорович збудував сам.
- Майстер на всі руки, – хвалиться чоловіком Феодосія Олександрівна. –Напевно, цим він мені й сподобався. А зустрілися ми на заробітках: я сапала буряки, а Михайло будував. Заміж вийшла за нього у 18 років, а в 19 вже народила. Коли привіз мене у свої гори, трохи страшно було. То чоловікова мама, уже покійна, розповідала мені, що і як треба робити. Вже 30 років тут живу, всього навчилася. Першою народилася Валя, потім Люба, Михайло, Василь, Таня, Ірина, Галя, Петро, Андрійко, Наталка. Залишала маму з малими, а сама бігла на ферму, де працювала. Виручало господарство, все своє – молоко, сметана, м’ясо, яйця. Найважче довелося на початку 90-их, коли місяцями не виплачували грошей. Якось, пригадую, в хаті не було ні копійки. Зібралася я і пішла до Путили до “Білого дому”. Кажу: “Якщо не дасте мені кілька рублів, додому не піду, бо не маю за що купити дітям хліба”. І дали мені гроші. Пішла я на базар, понабирала всього – хліба, крупів, макаронів. Йду і плачу від радості, що буде чим годувати дітей. Тепер уже легше. Працюю соціальним працівником – доглядаю за літніми односельчанами.
Господарі запрошують до хати, вибачаються, що у ганку стоять ящики з картоплею, мовляв, занесли, щоби проросла в теплому місці. У світлиці нас зустрічають четверо молодших: Галина – цьогорічна випускниця, Петро, Андрійко і Наталка. Діти навперебій допомагають мамі накривати на стіл. “У нас так заведено – гостей приймати усім, що є в хаті”, – каже Михайло Федорович. Стіл аж ламається від наїдків – бринза, гуслянка, копчене м’ясо, домашня ковбаса, холодець, білі мариновані гриби. “Усе, – каже господиня, – робили самі”.
Усі діти – дуже талановиті та роботящі
Феодосія Олександрівна витягує чимало альбомів, показує фотографії та розповідає:
“Оце найстарша Валя – закінчила школу із золотою медаллю, здобула вищу освіту. Дуже співати любить. Таня все вміє робити – і шиє, і в’яже, і пече. Ірина гарно малює. Михайло служив на заставі, то і корову доїв, і хліб пік, і на машині їздив. Петрусь рибалити любить та добре афени (чорниці – авт.) збирає. Андрійко в нас дуже хазяйновитий, хоча мріє стати футболістом. Наталка спортом займається – швидко бігає. Чотирьох доньок ми вже видали заміж. Троє живуть у Дихтинці – недалеко від нас, а Іра – в Путилі. Три весілля вдома справили. Намети розклали на вигоні. А Ірі робили вже в ресторані. А це наші внуки – Даринка, Іванко, Славко, Даянка... Семеро маємо.
До хати заходить донька Тетяна з двома маленькими дітьми – Володею і Вірочкою. Живе вона недалеко – тільки через гору перейти.
- Ми всі дуже вдячні батькам, що вони нас так виховали і всього навчили – каже Таня. – Тато пропадав на роботі – був завгоспом у колгоспі, заступником голови, а ми весь час були з мамою. Піде вона в Путилу за покупками, а ми сядемо всі на лавку і чекаємо на неї. Коли бачили здалеку її зелений плащ, із веселими криками бігли назустріч та забирали сумки від неї. У нас був великий круглий стіл, за яким їли, а навпроти на стіні висіла картина “Тайна вечеря”. То на Святий вечір ми жартували, що в нас теж мовби 12 апостолів – тато, мама і десятеро дітей. На мамин день народження ми всі склалися й купили їй пральну машинку та килим на підлогу. А за афени придбали холодильник. Мені дуже добре біля мами і тата, є на кого дітей залишити.
- Наша мама найбільше любить збирати гриби, – сміється Ірина. – Минулого року заробила на них півтори тисячі гривень. Хоче вставити собі зуби, бо повипадали після пологів. А ще любить читати “МБ”, який давно виписує. Хоча вільного часу в неї мало – постійно щось робить.
Нас проводжають всією родиною. Михайло Федорович скаржиться, що немає через річку моста, щоби заїхати до них машиною. Місцеві чоловіки вже самі почали робити – потрібні тільки дві бетонні плити для перекриття.
Статистика
В області мешкають 9268 багатодітних сімей, повідомив відділ у справах сім’ї та молоді ОДА. Переважна більшість – у сільській місцевості.
У 958 родинах є п’ятеро і більше неповнолітніх дітей (всього – 5525 дітей).
У 105 родинах – вісім і більше неповнолітніх дітей (всього –935 дітей).
У 36 сім’ях виховується десятеро і більше неповнолітніх дітей (всього – 389 дітей). Останнім часом, є стійка динаміка щодо збільшення кількості багатодітних родин.


Довідка
Багатодітні матері йдуть на пенсію у 50 років
- Багатодітні матері, які народили і виховали до шестирічного віку п’ятеро і більше дітей, мають право виходити на пенсію на п’ять років раніше за умови, якщо загальний стаж роботи не менший, ніж 15 років, – повідомила Алла ГЛУЩЕНКО, начальник управління соціального захисту населення Головного управління праці та соціального захисту населення. – Якщо мати помирає раніше 55 років, то на період, який вона не дожила, має право на вихід на пенсію батько.
Багатодітні матері отримують пенсію за особливі заслуги, якщо вони народили і виховали п’ятеро і більше дітей до шестирічного віку. За п’ять дітей нараховується 35% від прожиткового мінімуму. За кожну наступну дитину – по одному відсотку. За десять і більше дітей – 40%.
Для цього в районні управління соціального захисту жінки повинні подати: довідку про те, що вони народили і виховали певну кількість дітей до шестирічного віку; свідоцтва та копії про народження дітей; довідку з пенсійного фонду про розмір отримуваної пенсії; дані про трудову діяльність.
Бюджетом 2008 року передбачено малозабезпеченим сім’ям, в яких проживає троє і більше дітей віком до 16 років, якщо навчаються – до 18, матеріальну допомогу з розрахунку 50% прожиткового мінімуму для відповідної вікової категорії: до 6 років – 537 гривень, до 18 – 678 грн.