Пізно ввечері у напівтемній кімнаті біля радіоприймача сидить чоловік у навушниках. Він періодично щось говорить у мікрофон і слухає у відповідь чиїсь слова різними мовами.
Радіолюбитель Володимир Ванзяк, президент обласного відділення Ліги радіоаматорів України, інженер зв’язку Чернівецьких магістральних електричних мереж захоплюється любительським радіозв’язком уже 40 років. Він провів приблизно 70 тисяч зв’язків із кореспондентами з різних країн, навіть із віддалених островів. В ефірі він
майже щодня, а іноді проводить й усю ніч.
"Ніколи не знаєш, з ким вийдеш на зв’язок"
– У нашому захопленні є певна романтика – ніколи не знаєш, на кого натрапиш в ефірі, – пояснює Володимир Ванзяк. – Це може бути людина з далеких островів, а може бути сусід із будинку навпроти. У всіх радіоаматорів є мрія – вийти на зв’язок з якомога більшою кількістю країн. Сам я виходив на контакт із 306 країнами і територіями світу.
Не можна спілкуватися на теми релігії, політики та комерції
За словами пана Володимира, коли радіоаматори виходять на зв’язок, вони насамперед повідомляють своє ім’я, звідки вони, спілкуються про погоду. Тут є певні обмеження – не можна обговорювати політичні теми, релігії, а також питання, пов’язаних із комерційною діяльністю. Радіоаматори можуть надавати серйозну допомогу населенню.Так трапилося, наприклад, наприкінці 1990-х років під час землетрусу у Вірменії. Тоді радіоаматори передавали один через одного інформацію про постраждалих для їхніх родичів.
Міжнародна мова спілкування радіоаматорів – англійська. Також можна використовувати азбуку Морзе. Ще застосовують спеціальні коди. Наприклад, цифра 73 означає, що вам передають найкращі побажання, 88 – "любов і поцілунок", якщо оператор – жінка, 99 – єдина неввічлива фраза, яка означає "не хочу з вами працювати".
– За Радянського Союзу існував перелік держав, з якими не можна було виходити на зв’язок, – згадує радіолюбитель. – Це Ізраїль, Чилі, Китай, Албанія. За порушення могли відібрати ліцензію на роботу в ефірі на півроку або рік. Якось я все-таки не втримався і вийшов на зв’язок з Ізраїлем. Точніше, то був навіть не Ізраїль, а американські станції, які там перебували. Потім свої ж люди зателефонували до інспекції і доповіли про це – мовляв, він виходив на зв’язок, чи можна й нам? На щастя, в інспекції працював радіоаматор, тож він захистив мене.
Сусіди скаржилися, що через антену погано працює телевізор
Для радіоапаратури необхідна потужна антена. Запитую пана Володимира, які у нього стосунки з сусідами (чоловік живе у Кіцмані).
– Сусіди – це серйозна проблема, з якою зіштовхується, мабуть, кожен радіоаматор, – зітхає чоловік. – Коли я тут лише поселився, у мене було кілька потужних антен на майже всі діапазони. А зараз тільки одна. Зняв, бо сусіди були незадоволені. Казали: або я знімаю з даху антену, або роблю всім ремонт. Також закидали, що через мою антену погано працюють телевізори, бо вона забирає на себе всі хвилі. А взагалі радіоаматорські антени не шкідливі, вони працюють на коротких хвилях, які значно нижчі за ті частоти, на яких знаходяться мобільні оператори.
Володимир Ванзяк розповів, що у радіолюбителів навіть за радянських часів була можливість слухати закордонні радіостанції, наприклад, "Голос Америки".
– Це було заборонено, але ми все одно слухали, – каже чоловік. – Пригадую, як 1973 року на честь річниці смерті Сталіна "Голос Америки" передав пряму трансляцію, записану 1953 року під час траурного мітингу на похоронах Сталіна. Я почав розпитувати батька про почуте, але він одразу наказав мені мовчати. Саме завдяки "Голосу Америки" я вперше почув термін "тоталітарний режим".
– Радіоаматорство – це хобі, яке дозволяє поєднувати кілька захоплень, – зауважує Володимир Ванзяк. – Це робота з технікою, колекціонування карток, дипломів, різноманітних нагород, змагання. Також це чудова можливість вивчити англійську мову, азбуку Морзе, а ще дізнатися, яка зараз погода, наприклад, на Фолклендських островах.
Галина МАРКІВ
