У 70 років навчився писати комп’ютерні програми

Опанувати комп’ютер ніколи не пізно. Своїм прикладом це довів кандидат хімічних наук, доцент, викладач Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ 71-річний Анатолій ФЕДОРОВ.

Кілька років тому чоловік видав книгу з власними комп’ютерними програмами. Вчився мові програмування вдома за допомогою товариша-математика. І зараз йому є чим пишатися – програми студенти використовують для своїх курсових робіт, викладачі – для наукових досліджень. Дехто жартує: "Анатолію Олексійовичу, зізнайтеся, де списали ці програми?" На що викладач поважно відповідає: "Якщо знайдете джерело, звідки я це списав, то я вам дам десять тисяч доларів".

Ще 1985 року, коли у Радянському Союзі з’явилися лише перші прототипи сучасних комп’ютерів – електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), Анатолій Олексійович зрозумів, що у викладацькій роботі без цих приладів не можна.

– Одним із перших прототипів сучасних комп’ютерів, з якими я працював, була електронно-обчислювальна машина "НАІРА-М" – такий собі калькулятор завбільшки з ящик, – розповідає чоловік. – Мені тоді було майже 50 років, я викладав на загальнотехнічному факультеті Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування у Кам’янці-Подільському. "НАІРА-М" була єдиною на увесь факультет, і ми водили студентів до кімнати з машиною, як в музей. Але працювали з машиною лише викладачі, які хотіли захистити свої кандидатські дисертації з математики. "НАІРА-М" могла робити складні обчислення, які виводилися на друкуючий пристрій – його важко назвати принтером. Але більшість не вміла користуватися машиною. І взагалі у ті часи (середина 1980-х років) до інформатики не ставилися як до науки.

І все-таки 1985 року вийшов наказ, щоби викладачі вищих навчальних закладів прослухали курс інформатики. Більшість викладачів не були у цьому зацікавлені, їм інформатика видавалася непотрібною. Тож на курси інформатики записалося 43 викладачів, а закінчили їх лише семеро, у тому числі і я.

– Комп’ютер постійно вдосконалювався, і я намагався не відставати, постійно покращував свої знання, – продовжує викладач. – Ще давно у мене з’явилася думка, що було би добре застосовувати комп’ютер для вивчення хімії. Так я вирішив писати комп’ютерні програми з хімії. Але я не знав мови програмування. Допоміг мені товариш-математик – Тарас Шмата. Разом із ним ми пройшли більшість мов програмування і зупинилися на одній із найпростіших – basic. Отож майже у 70 років я видав підручник з власними комп’ютерними програмами. За їхньою допомогою можна розв’язувати складні хімічні формули.

– Зараз більшість використовує комп’ютер як друкарську машину та для пошуку інформації в Інтернеті. А ось я вважаю, що комп’ютер повинен допомагати також і в науці. І вчитися мові програмування ніколи не пізно – чи то в 50, чи то в 70 років, – переконаний Анатолій Федоров.
Галина МАРКІВ