Від Красноїльська до прикордонного пункту пропуску – якихось дев’ять кілометрів. Підніматися потрібно засніженим схилом, обабіч якого подекуди зустрічаються житлові будинки, далі – густий ліс. За 100-150 метрів від контрольно-пропускного пункту дорогу нам перепиняє молода жінка, одягнута в однострій прикордонних військ. Довідавшись про мету візиту, усміхається.
"Службу несемо цілодобово"
– Крім зачинених воріт з румунського боку, нічого більше не побачите – з 11 березня пункт пропуску не працює, хоча донедавна тут був рух людей в обидва боки.
По рації співрозмовниця попереджає свого командира про наш приїзд. Невдовзі бачимо декілька будиночків української прикордонної варти. Дорогою до патрулювання кордону поволі рухаються двоє озброєних військовослужбовців у кожухах.
– Службу несемо цілодобово, – розповідає капітан Вадим Рибак, заступник начальника відділу прикордонної служби "Красноїльськ". – Наші колеги з румунського боку теж не сплять. Але цивільне населення вже не може переходити тут кордон – румуни закрили свій пункт пропуску. Причина – модернізація прикордонних об’єктів відповідно до вимог Євросоюзу. Скільки це триватиме, наразі невідомо. Знаю, що у країнах ЄС немає такого поняття, як місцеві пункти пропуску, – там вони мають статус міжнародних.
За словами українського офіцера, раніше тут щодоби в середньому рухалося у двох напрямках від 240 до 400 осіб і 40-80 одиниць автотранспорту. Причому переважали громадяни Румунії. Купували у наших селах і в Чернівцях продукти й промислові товари, заправляли автомобілі пальним, адже у нас воно дешевше, ніж у сусідній країні.
– На український бік мали право переходити мешканці чотирьох повітів Румунії, що межують із нашою державою, – продовжує Вадим Рибак. – До них навідувалися мешканці Красноїльська, Нижніх і Верхніх Петрівців, Корчівців, Старої Красношори. Здебільшого ходили в гості до своїх родичів, які проживають у селі Віков-де-Сус, що за десять кілометрів від Красноїльська. Родичалися й на храмові свята, особливо на Покрову.
"Йшло до весілля,
а тепер розмовляємо з коханим по мобілці"
– Щомісяця ходив до свого брата у Віков-де Сус, – розповідає Георгій Дмитрович, пенсіонер із Красноїльська. – Ми вже немолоді, тому кожна зустріч для нас важлива. Минулого тижня братова правнучка народила хлопчика, запрошували мене на хрестини. Але закрили пункт переходу, тому навряд чи поїду. Можливо, восени. Сподіваюся, до того часу його відкриють знову.
А ось Марина К., теж мешканка Красноїльська, буваючи в тітки в згаданому румунському селі, познайомилася із хлопцем Аурелом. Дівчина каже, що йшло до весілля. Тепер же розмовляє з коханим по мобілці.
– Наших мешканців небагато навідувалося на той бік кордону, – каже Овідіу Мітрік, селищний голова Красноїльська. – Бо багато бюрократичної тяганини з візами та викликами. Чого не скажеш про румунських громадян, яким візи не потрібні. Ті ж, хто все-таки мав можливість відвідувати своїх родичів за кордоном, могли заробити там декілька гривень на продажі цигарок та алкогольних напоїв. Але не скажу, що тимчасове закриття пункту пропуску боляче вдарило по життю красноїльчан.
Аналогічна ситуація виникла й у мешканців прикордонних сіл Путильського, Глибоцького та Герцаївського районів, де розташовані чотири місцеві прикордонні пункти пропуску.
Наразі функціонують лише автомобільний та залізничний пункти пропуску у Порубному й Вадул-Сіреті.
Василь Гринюк
