Зараз в обласному соціальному центрі матері і дитини перебувають семеро молодих матерів із дітьми. Там побувала кореспондент "МБ", яка була вражена побаченим.

"Сподіваюся, чоловік опам’ятається
і забере нас із сином"
На подвір’ї центру дві молоді жінки гуляють із візочками, в яких сплять симпатичні малюки: дівчинка – у червоному комбінезончику, і хлопчик – у синьому. "Моїй донечці Анюті вже півроку, – хвалиться Юля. – Коли вона народилася, нас із пологового будинку привезли сюди. Я сирота. Батьки померли, коли ще була маленькою. Виховувалася в інтернаті, закінчила училище. З батьком донечки зустрілася в таборі і дуже сильно в нього закохалася. А він, як виявилося, був одружений, мав дитину. Коли завагітніла, вирішила не робити аборт, а народжувати".
"А це мій син Денис, йому півтора місяця, – показує свого малюка Наталя. – Мені не було куди діватися після його народження, тому прийшли до центру. Мої батьки пиячать. Я жила у чоловіка. Але він дуже ревнував мене, постійно сварився. До нас не приходить, інколи телефонує. Батьки теж не навідуються. Матеріально мені ніхто не допомагає. Сподіваюся, що чоловік опам’ятається і забере нас із сином".
Директор центру, 34-річний Віталій Григоряк (до речі, сам батько трьох дітей), показує, як виглядає установа. Затишні кімнати з душовими, де можуть проживати одна чи дві мами з немовлятами. Укомплектована всім необхідним кухня. Простора ігрова з веселими казковими краєвидами на стінах, які малювали працівники центру і мами.
В одній із кімнат жінка годує дитину. Маму звати Ірина. У центрі вона лише декілька днів. Жінка розповіла, що назвала свою донечку Кароліною – на честь співачки Ані Лорак. Хоче, щоби її доля склалася так само щасливо, адже Лорак теж виховувалася в інтернаті.
На кухні Оксана варить картоплю для донечки, якій рік і три місяці. "Чоловік відмовився від дитини, навіть не захотів її бачити", – зізнається молода жінка.
18-річна Поліна мріє стати жур­налістом. Свою донечку вона назвала Ельвірою – на честь директора організації "Сучасник" Ельвіри Мрачковської, яка дуже багато їй допомогла. "Вона буде хрещеною мамою моєї донечки, яку хреститимемо цієї неділі, – каже Поліна. – Я прийшла до центру, коли була на восьмому місяці вагітності. Я сирота. Ми мали одружитися із батьком моєї дитини, але він потрапив до в’язниці".

"Разом святкуємо дні народження, справляємо хрестини"
– Наш центр – не просто соціальний заклад, а затишний дім для великої родини. Тому проблеми цих жінок стають нашими проблемами, які намагаємося вирішити, – запевнила соціальний педагог, 33-річна Наталія ЗУБАТЮК. – Робимо все для того, щоби мами не відмовилися від своїх діточок. Адже в більшості з них – дуже складні долі. Перебування в центрі – безкоштовне. Крім обласної влади, нам допомагають спонсори. Ми забезпечуємо мам усім необхідним для дитини: від візочка до памперсів. Навчаємо їх, як доглядати за немовлятами, годувати їх та купати. У мене – двоє дітей, тому можу дати деякі поради. Разом святкуємо дні народження, справляємо хрестини з участю священиків, ходимо до парку кататися на атракціонах, відвідуємо концерти. Якось навіть організували сватання для Яни, яка перебувала в нас із дитиною. Її випадково побачив на вулиці один чоловік, вона йому сподобалася, і він прийшов до центру свататися до неї. Незабаром вони одружилися, живуть дуже добре.
Чотирьом жінкам, які перебували в центрі, також вдалося влаштувати свою долю. Одна з них – Ірина. Вона отримала соціальну квартиру за допомогою міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Інших трьох мам забрали додому чоловіки. "Напередодні ми зустрічалися з ними, довго розмовляли, вмовляли не залишати своїх дітей сиротами, – каже пані Наталія. – Зараз ці жінки часто навідуються до нас, радяться, що робити в певних ситуаціях. Ми також миримо молодих матерів з їхніми батьками, якщо вони є. Нам часто пишуть теплі листи. Наприклад: "Любі мої мами і тати. Дякую вам за поро­зу­міння. Скоро зустрінемося". Або такий: "Не сумуйте за мною. Я вас усіх люблю. До вас ще завітаю, а ви – до мене. Дякую всім, хто мене терпів. Бог вам віддасть більше".

"Жінки садять квіти і печуть торти"
– Спочатку вкрай важко знайти контакт із цими жінками, бо вони ображені на долю і не дуже довіряють людям, – говорить 24-річний психолог центру Анна АНТОФІЙЧУК. – Але під час спілкування вони розкриваються, розповідають про пережите. Деякі побоюються, чи впораються самі з маленькими дітьми, просять поради. За час перебування в центрі жінки дуже змінюються: стають відкритішими, довірливішими, впевненішими у собі, починають будувати плани на майбутнє, тобто стають безпосередніми учасниками власного життя. Жодна мама, яка в нас перебувала, не відмовилася від дитини. І це голов­не, заради чого ми працюємо.
– Навіть маємо невеликий город, – приєднується до розмови директор центру. – Там матері садять все: і буряк, і моркву, і квасолю, і кукурудзу, і зелень, а також багато квітів. А які торти і пироги печуть наші жінки – просто смакота!
– Ми трохи хвилюємося з приводу фінансування на наступний рік, – зізнався Віталій Григоряк наприкінці розмови. – Непогано було би відремонтувати другий корпус центру, тоді ми могли би приймати більше жінок. Добре було би привести до порядку дорогу і заїзд, бо вони у вкрай поганому стані. А ще нам знадобився би мікроавтобус, адже ми привозимо жінок із пологового будинку, возимо їх на консультації у поліклініки. Мріємо про дитячий майданчик для наших немовлят. Тому нам дуже потрібні спонсори. 


Iсторії жінок, які проживали в центрі:
 "Я виховувалася в інтернаті. На дні народження подруги познайомилася з хлопцем, жила з ним два роки, народила сина. Коли завагітніла вдруге, чоловік вигнав мене з дому… Деякий час жила у жінки з мого села. Народила семимісячну дитину в неї вдома. Від дитини я би ніколи не відмовилася, бо не хотіла залишати її, як мене мама, в дитячому будинку. До центру матері і дитини я потрапила з пологового будинку, маля було зовсім слабким. У центрі до мене добре ставилися. Я навчилася шити… Пізніше мені допомогли придбати хату. Коли я повернулася з центру, чоловік забрав мене з дитиною до себе додому". Ніна, 23 роки.
 "З чоловіком розлучилися, коли була вагітною. Свого житла не було, я певний час винаймала квартиру. Потім це стало неможливо. Декілька разів ночувала на вулиці. До центру матері і дитини потрапила після пологового будинку. Хотіла відмовитися від дитини. Але в центрі отримала підтримку фахівців та інших мам, мені порадили, куди і до кого звернутися. Зараз я вийшла заміж вдруге. Люблю свого сина і чоловіка". Ірина, 30 років.
 "Я приховувала свою вагітність від батьків, бо знала, що вони засуджуватимуть мене. Вирішила покинути дитину після пологів. Але коли народила, не змогла відмовитися від неї. Спеціалісти центру матері і дитини переконали мене поговорити з батьками. Коли вони приїхали до мене і побачили внука, дуже зраділи. Я повернулася додому разом із сином". Олена, 17 років.