Олександр Ковальчук закінчив аспірантуру на кафедрі кореляційної оптики. Зараз займається науковою роботою в Оксфордському університеті – одному з найпрестижніших у світі. Досліджує старовинні манускрипти і маски мумій. Спеціально для "МБ" Олександр дав інтерв’ю.
Створив прилад, запатентований у багатьох країнах світу
– Як вам, Олександре, вдалося знайти роботу за кордоном?
– 2002 року прочитав оголошення про те, що університету міста Абердін в Шотландії потрібен дослідник для розробки новітнього вимірювального приладу. Я подав заяву на загальних підставах і через два тижні отримав запрошення на роботу. Моя освіта і кваліфікації виявилися найкращими з майже сотні кандидатів. Згодом мої роботодавці впевнилися, що не помилилися. Я створив для них прилад набагато ефектив­ніший, ніж той, на який вони сподівалися. Він зараз запатентований в багатьох країнах світу.
– Не страшно було їхати до чужої країни?
– Якщо сказати чесно, їдучи до Великобританії, я дуже хвилювався, як влаштуюся на новому місці. Адже там у мене тоді не було ні друзів, ні знайомих, до яких я міг би звернутися. Та виявилося, що даремно хвилювався. Усі люди, з якими мені доводилося зустрічатися в перші тижні мого перебування в Абердіні, допомагали мені в усьому і на роботі, і в побуті. Тому я досить швидко звик до нового місця і почувався, як вдома.
– Чим відрізняється наукова робота у Великобританії від України?
– Один з аспектів працевлаштування як дослідника у Великобританії, до якого довелося звикати, було те, що це не постійна робота, як у нас. Це послідовність контрактів, кожен із яких триває від одного до трьох років. Науковцям треба постійно клопотатися про отримання грантів для продовження наукових досліджень. Для цього їм потрібно доводити, що їхні дослідження є вкрай необхідними і варті того, щоби в них інвестували кошти.
Прибиральницю сприйняв за мумію
– А як ви опинилися в Оксфорді?
– Оскільки науковий проект, над яким я працював в Абердіні, було успішно завершено, 2007 року я знайшов собі нову наукову роботу в Оксфордському університеті. Тут я працюю над мультиспектральними оптичними методами для отримання чітких зображень текстів зі старовинних і дуже зіпсованих манускриптів, які практично неможливо прочитати якимось іншим чином. Наразі об’єктами моїх досліджень є знайдені на розкопках в Єгипті папіруси, яким дві-три тисячі років, а також маски мумій.
– Не страшно з муміями? Адже про них розповідають дивовижні історії.
– Зовсім ні. Хоча одного разу зі мною все-таки трапилася "страшна" пригода, яка насправді виявилася смішною. Мумії були привезені до Оксфорда археологічною експедицією 1904 року. З того часу їх зберігають у підвалі одного з коледжів. Час від часу мені доводиться заходити туди, щоби перевірити стан мумій, температуру і вологість повітря. Коледж збудовано ще в XVI столітті. Тому підземний коридор, яким треба проходити, щоби дістатися до мумій, – вузький, довгий та погано освітлений. Однієї зимової ночі я пішов перевіряти мумії. Здавалося, що крім мене в будинку більше нікого – професори спали, а студенти роз’їхалися по до­-мівках на різдвяні свята. Коли я спустився у підземний хід, спочатку майже нічого не бачив перед собою, бо лампочка чомусь не горіла. Але я все одно пішов навпомацки, оскільки добре знав дорогу. Аж раптом наприкінці темного коридору я побачив якусь бліду фігуру, схожу на людську постать. Гадав, що, може, це місяць через віконце у стелі осяяв кам’яну стіну? Якщо так, тоді хмари швидко його закриють і мара має зникнути. Але вона не зникала. Навпаки, почала рухатися просто до мене. Я почав тремтіти від страху. Невже це одна з мумій? А виявилося, що це була прибиральниця, яка ставила відро і швабру в комірку.
Зустрічався з принцесою Анною
– Чи подобається вам жити на "туманному Альбіоні"?
– Дуже подобається. Виявилося, що на "туманному Альбіоні" тумани насправді бувають не набагато частіше, ніж в Україні. Дощі падають часто, але дуже дрібні – навіть парасольку розкривати не варто. Тільки раз чи два на рік буває справжня злива. В порівнянні з українським кліматом, літо тут холодне (+15 – +20), а зима – тепла (+10 – +15). Дуже рідко температура опускається до нуля. Коли минулої зими випало три сантиметри снігу, то для служб, які доглядають за дорогами, це виявилося справжньою катастрофою. Ніхто не знав, як і чим почистити вулиці. Та через два дні сніг розтанув, і життя повернулося до норми.
– Чим вас найбільше вразили британці?
– Ввічливістю та толерантністю. Англійці використовують найменшу нагоду, щоби вибачитися перед іншими. Якщо двоє перехожих на вулиці випадково торкнуться одне одного рукавами, обов’язково скажуть: "Вибачте". Коли люди чекають автобус на зупинці, завжди стають у чергу, а не намагаються нахабно влізти до середини. Хоча інколи ввічливість і толерантність переходять за межі розумного.
Британці дуже обережно зав’язують нові знайомства. Але коли стосунки випробувані роками, вони стають дуже міцними. Особливо це помітно в Шотландії. Щоразу, коли я повертаюся на кілька днів до Абердіна, не маю відпочинку від поцілунків та обіймів жінок і рукостискань чоловіків – моїх давніх друзів. Усі запитують, як мені живеться в Оксфорді і коли я нарешті вже повернуся до них назавжди.
– Що вам найбільше запам’яталося?
– Зустріч із принцесою Анною. 2006 року донька королеви Великобританії відвідала з візитом Абердін. З цієї нагоди влаштували урочистий прийом, на який запросили багатьох видатн­их людей міста. З якоїсь причини мене теж запросили. Принцеса по черзі потиснула всім руки і поговорила з усіма присутніми. У мене поцікавилася моїми успіхами в науковій роботі. Вона говорила зі мною надзвичайно щиро. І я залишився дуже задоволений цією аудієнцією. 
Надія БУДНА

Довідка
Чимало випускників інженерно-технічного факультету ЧНУ працює за кордоном.
 Лев Садовник став президентом однієї успішної приватної оптичної фірми у США.
 Олег Пишняк, науковець у галузі дослідження рідких кристалів, теж працює у США у відомій науковій дослідній фірмі.
 Олексій Андрусяк захистив у США дисертацію та отримав ступінь доктора, зараз працює у Франції.
 Ігор Магун працює за фахом на приватному високотехнологічному підприємстві у Канаді. Віталій Федоряк та Олексій Мохунь – в оптичній галузі США.
 Василь Рюхтін захистив докторську дисертацію в Чехії, а тепер досить успішно працює у Німеччині.
 Лазар Куліковський та Ольга Здерчук – у Берлінському університеті.