Його часто можна зустріти у міських парках, скверах. А коли трапляється нагода податися в гори з дітьми та онуками, Іван Миколайович, доки молодь веселиться, усамітнюється на лоні природи й робить зарисовки для своїх майбутніх картин. Іноді додому бере пожовкле листя й розкладає на столі: такого розмаїття кольорів годі й вигадати.

– Вони – як настрій людини, – каже художник. – Особливо люблю осінь, яку індуси вважають святою порою року. У цей час розмірковуєш про сенс життя, хочеться працювати. Природа вчить нас бути добрими і мудрими, адже все рано чи пізно закінчується. Тому хочеться це перенести на полотно.

"Однокласники
за малювання давали мені печиво, горіхи"
Малював Іван змалку. Причому настільки гарно, що не мав відбою від ровесників. І мав з того дитячу вигоду.
– На уроці малювання нам давали домашнє завдання, яке треба було виконати, – згадує Іван Гемері. – Однокласники просили допомогти, за що давали мені печиво, горіхи, булочки. Бабуся Ганна не вірила, що це я чесно заробив. "Кажи правду, може ти жебракував?"– допитувалася вона. Перевіривши, що кажу правду, дуже раділа за мене. А жили ми в повоєнні роки в невеликій хатинці в закарпатському селі Грушово на Тячівщині: бабуся, мама, я та три молодші мамині сестри – Терезія, Марта і Магдалина. Тітки купували мені олівці, фарби і папір, щоби малював. Навіть ікони на склі зображував.

Родина Гемерів жила бідно, лише мама працювала, а батько загинув на війні. Тому хлопчика віддали до школи-інтернату, де він добре вчився й розвивав техніку графіки та роботи з аквареллю і гуашшю. А в армії оформляв стінгазети, різні стенди, малював портрети військовослужбовців. Виручав своїх однокурсників Іван Гемері і під час навчання на географічному та економічному факультетах Чернівецького держуніверситету. "Малював для себе, – каже він, і коли працював на виробництві, в обласному управлінні Пенсійного фонду України".

Однак становлення його як художника відбулося вже в незалежній України. Саме на цей період припадає створення ним більшої частини високохудожніх творів живопису. А має Іван Гемері у своєму творчому доробку понад 70 робіт образотворчого мистецтва, які знаходяться в його родині, у приватних колекціях в Україні, Росії, Білорусії, Угорщині, Австрії та Канаді. Це натюрморти, пейзажі, графіка.

У творчості переважають буковинські мотиви
Вперше художник показав свої роботи широкому загалу цього року на кількох персональних виставках.

– Роботи Івана Миколайовича носять національний характер, у них відчувається любов до своєї землі, її людей і традицій, – вважає Остап Савчук, заслужений діяч мистецтв України. – Треба бути надзвичайно чутливою людиною, щоб так вміло відтворювати дійсність, природу. Це захоплює і тішить.
У творах Гемері не побачиш незакінченої берегової лінії, не знайдеш біля вершини гори широколистяного лісу. І хоча художник родом із Закарпаття, у його творчості переважають буковинські мотиви – мальовничість Карпат, велич Хотинської фортеці, неповторність Резиденції Буковинських митрополитів.

Крім університету, творча виставка відбулася у регіональному управлінні Пенсійного фонду України. Незабаром відкриється вона й у медакадемії.
– Cучасна молодь уміє цінувати мистецтво, і це мене тішить, – каже художник. – Кожна моя картина має свій зміст, свою історію. І навіть коли було сумно на душі, в мене виходили веселі картини. Дуже важливо, щоб кожна людина знайшла свою нішу в житті та щось залишила після себе. Я щирий і відкритий для спілкування з кожним, хто цікавиться образотворчим мистецтвом. 
Василь Гринюк