– Я дуже люблю вишивати, і без цього захоплення не уявляю своє життя, – розповіла чернівчанка Марія Манчуленко. – Це дуже допомагає мені заспокоїтися. Заради вишивання можу відмовитися навіть від їжі. А коли вишиваю, не помічаю, як швидко минає час. Інколи чоловікові доводиться замість мене самому щось робити вдома. Та він вже звик до цього і спокійно сприймає моє захоплення.
Днями Марія Манчуленко, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, організувала в художньому музеї унікальну виставку, на якій представила вишиванки своєї родини. Тут можна побачити старовинні бабусині та мамині сорочки, татів кептар, сучасні сукні та сарафани майстрині і її семирічної доньки, виконані в народному стилі, сорочки сина та чоловіка. На виставку пані Марія прийшла в ексклюзивному вишитому костюмі, який одразу ж привернув загальну увагу відвідувачів.

"Мене впізнають по моїх костюмах"
– Костюм я зшила сама, ледве встигла закінчити до виставки, – похвалилася молода майстриня. – Взагалі мене часто впізнають по моїх костюмах та сукнях. На кожну виставку, в якій беру участь, намагаюся пошити щось нове. Я сама – і дизайнер, і виконавець. У своєму одязі обов’язково використовую елементи вишивки, що вирізняє мене з-поміж інших. Тому люди звертають увагу на мої сукню, сарафан чи сорочку, підходять, запитують, де придбала таку красу. Одяг з народними мотивами я вдягаю у свята, на весілля і навіть щодня на роботу. Це не лише гарно, а й здорово, адже вишивки випромінюють добру енергетику. Коли одягнула на одне весілля свою вишиту сукню, на мене дивилися, як на наречену. До кожної сукні чи костюма шию ще й сумочки з відповідною вишивкою.
– Для своєї донечки Юлі я почала власноруч шити та вишивати сорочки, суконьки і сарафанчики, коли їй було тільки півтора рочку, – демонструє пані Марія надзвичайно гарні вироби на стенді. – Це так сподобалося моїм знайомим, що вони теж почали одягати своїх дітей у вишиванки. А для старшого сина Юрія вишиваю сорочки щороку, бо він із них швидко виростає. Тепер мої діти постійно ходять у вишиванках – і їм це подобається.
Я вкладаю у свої вироби любов і гарний настрій, тому діти почуваються у них досить комфортно. Носити вишиванки набагато краще, ніж, скажімо, куплений на базарі одяг.
Я вишиваю сорочки для всієї своєї сім’ї – мами, тата, чоловіка. А для тата пошила ще й кептар (безрукавку) зі старовинним орнаментом. Коли йдемо на Великдень всією родиною до церкви святити паску, обов’язково вдягаємо вишиванки. І на Різдво теж, тільки вже інші. Щороку я традиційно вишиваю нові сорочки для всіх. Кращого подарунка, на мою думку, просто не може бути.
А ще люблю вишивати рушники, яких у мене досить багато. Намагаюся відродити давні буковинські орнаменти.

"Мрію створити колекцію дитячого одягу"
Майстриня родом із Банилова Вижницького району, де всі жінки захоплюються вишиванням. А на релігійні свята та в неділю усі – від малого до великого – одягають вишиті сорочки, національні костюми, кептарі. Хто сам вишиває, хто замовляє, хто купує на базарі в Косові. На Вижниччині навіть ховають померлих у вишитих сорочках і кептарях.
– Вишивати я люблю ще змалку, – розповідає пані Марія. – Всі в селі кажуть, що мені це вміння передалося від моєї бабусі Марії, на честь якої мене і назвали. Вона була знаною майстринею вишивки. У Банилові навіть є музей її виробів. А ще любов до вишивки мені привила моя вчителька Тетяна Іванівна. Я й досі пам’ятаю її уроки, як ми вишивали штори з буковинським орнаментом.
Ще школяркою я знала, що вступатиму до Вижницького коледжу прикладного мистецтва на відділ "художня вишивка". Я справді закінчила його, а потім вступила на художньо-графічний факультет Одеського педагогічного університету. А зараз керую гуртком образотворчого мистецтва у Центрі дитячої та юнацької творчості, де навчаю школярок вишивати і одягатися у народному стилі. Нині це стає модним. Планую розробити цілу колекцію дитячого одягу з елементами вишивки, який у мене часто замовляють.
Донька вишивальниці, семирічна Юля, прийшла на виставку в гарній сорочечці, яку їй вишила мама. Дівчинка каже, що дуже хоче навчитися вишивати. "Мрію, щоб колись ми вдвох із донькою організували виставку своїх виробів, – зізналася Марія. – Гадаю, вона теж піде моїм шляхом, бо вишивки їй дуже подобаються".
Надія БУДНА