«Ми молилися – і синові стало краще»

У багатьох лікувальних закладах зараз будують церкви або каплички, у відділеннях відкривають релігійні куточки, у палатах вішають ікони. Лікарі стверджують, що це сприяє швидшому одужанню. За словами священиків, молитва має лікувальний ефект.
Трирічний Денис вже знає, що Боженька йому допоможе

– Усе моє життя ділиться на два періоди: до і після хвороби сина, – зі сльозами на очах зізналася Ніна, мама трирічного Дениса, який перебуває у кардіоонкогематологічному відділенні обласної дитячої лікарні. – Тільки молитва допомагає витримати це все. Коли молюся, на душі стає легше і спокійніше, вірю, що все буде добре. Дениско теж складає на груди ручки і молиться разом зі мною. Коли треба здавати кров чи йти на процедури, він заходить у куточок з іконами і починає молитися. Він вже знає, що Боженька йому допоможе. Мені здається, що в сина дуже добрий ангел, бо інакше він не зміг би вижити. Та й біля мене ніби хтось добрий стоїть. Був один випадок, який переконав мене в цьому. Якось Денискові пізно ввечері поставили систему. Він заснув, і я задрімала. І раптом мене штурхає міцна чоловіча рука, яку навіть бачила наяву. Я прокинулася вчасно, бо система вже закінчувалася.

– Наша сім’я завжди була віруючою, ходила до церкви. Але коли донька захворіла, ми з чоловіком почали ще більше молитися. І Наталі стало легше, вона вже почала ходити, – розповіла Тетяна, мама 11-річної Наталі. – Але я кажу, що один Бог – на небі, а другий – це наш лікар Михайло Григорович. Він разом з усім медперсоналом рятує наших дітей. Тому в своїх молитвах я прошу Бога за здоров’я всіх діточок і лікарів, які їх лікують. Напевно, Господь посилає у такі заклади надзвичайно милосердних людей.

– Без віри в Бога тут неможливо дивитися на страждання своєї дитини. Лише молитва допомагає нам витримати це все, – запевнила Людмила, мама дворічної Надійки. – У молитвах я прошу здоров’я для своєї донечки, дякую Богові за кожен прожитий нею день. І так щодня. У Надійки виявили важке захворювання крові у вісім місяців. Відтоді ми з нею мотаємося по лікарнях. Зараз донечці потрібна термінова операція з пересадки кісткового мозку, яка коштує до 200 тисяч євро. Тому я молюся, щоби добрі люди допомогли нам зібрати ці гроші, бо інакше Надійка може померти.
Лікар зцілює тіло, а Бог – душу

– Коли майже не було надії, ми з дружиною молилися, і синові стало краще, – запевнив Станіслав, батько дворічного Владиславчика. – Коли син бачить, що ми з дружиною молимося, теж складає ручки до молитви, хоча ще й добре не говорить. Владиславчик засинає під псалми, які йому співає дружина. Якось, коли її не було, ніяк не міг заснути, плакав, хотів, щоби мама заспівала "добрі пісеньки".
Дитячий лікар-гематолог Галина МАНОЙЛЕНКО показала нам куточок, де зібрано багато ікон та релігійної літератури, стоять підсвічники, лампадка. "Це все нам подарували батьки, які їздили святими міс­цями і монастирями, – каже пані Галина. – Тут часто можна побачити маму чи дитину, які моляться. Одна мама-художниця, дитина якої теж лікувалася у нас і видужала, сама намалювала образ Ісуса Христа, а руки – завідувача нашого відділення Михайла Гнатюка, якого прирівняла до вищої божественної сили. Отож ми виконуємо одну функцію – зцілюємо: лікар – тіло, а Бог – душу. Михайлові Гнатюку батьки теж часто дарують ікони, які висять у його кабінеті. Коли помер один із наших пацієнтів, ікона Божої Матері почала мироточити".
Надія БУДНА

Думки
Роман АНДРІЙЧУК, головний лікар обласної дитячої клінічної лікарні:
"У своєму лікувальному закладі ми дозволяємо все, що йде на благо хворим дітям. Є неофіційна рекомендація Міністерства охорони здоров’я споруджувати на територіях лікувальних закладів культові споруди, бо вони позитивно впливають на одужання хворих. Тому ми теж почали будувати церкву на території лікарні. Вона буде діючою, тут можна буде помолитися, замовити Службу Божу, поставити свічку. Маємо свого священика отця Володимира. Крім того, у кожному відділенні є релігійні куточки. До лікарні часто привозять немовлят безпосередньо з пологових будинків. У нас, за бажанням батьків, їх охрещують. Інколи священик приходить причастити важкохвору дитину, поговорити з нею. І ми підтримуємо це. Кожна сім’я на хворобу дитини реагує по-різному. Одних вона згуртовує, дає їм сили разом витримати тяжкі випробовування. Деякі впадають у розпач, не знають, що робити. Майже 30 відсотків сімей, де є хворі діти, розпадається. Найчастіше не витримують чоловіки і йдуть влаштовувати собі краще життя. Жінці у такому випадку можуть допомогти лише віра і молитва.
Ми дозволяємо приходити до дітей віруючим різних конфесій, які хочуть їм чимось допомогти. Вони приносять хворим подарунки на різні свята, Біблії. І ми все приймаємо, бо для дітей, які тривалий час перебувають у чотирьох стінах, дуже важливі увага і підтримка навіть чужих людей". 

Михайло ГНАТЮК, завідувач відділення кардіоонкогематології обласної дитячої клінічної лікарні:
"Знаю багато випадків, коли батьки, які до хвороби дитини не вірили в Бога, пізніше почали ходити до церкви і молитися. Якби не було поєднання зусиль медперсоналу, батьків і Бога – нічого би не вийшло. Зважати лише на одну з цих складових – принаймні неправильно. Бо часто трапляється так, що людина перестає лікуватися, починає ходити церквами і монастирями – зрештою помирає. Тому, крім молитви, потрібне ще й кваліфіковане лікування. У моїй практиці траплялося і таке, що, здавалося б, безнадійні діти починали одужувати. Батьки зізнавалися, що багато молилися, замовляли Служби Божі у церквах і монастирях. Тому впевнено можу сказати, що молитва підсилює лікування. Зрештою, вона заспокоює батьків, вселяє у них віру і впевненість, що вони залишилися не самі з хворобою своєї дитини. Нам навіть легше спілкуватися з віруючими батьками. Вони намагаються допомогти нам, а не зашкодити". 

Отець Володимир, храм Успіння Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви:
"Віруючі люди і ті, хто любить, менше хворіють. Вони не гніваються, прощають, не тримають у своїй душі зло. Коли ж у них починаються життєві випробування чи хвороби, вони знають, до кого звернутися по допомогу. Бо Господь є лікарем тіл і душ наших. Тому віруюча людина піде до храму Божого молитися. Зовсім нещодавно до нашої церкви приходила досить молода жінка, пані Галина, у якої виявили онконедугу і призначили їй операцію. Напере­­-
додні вона вирішила висповідатися та прийняти святе причастя. Це можна назвати чудом, але пізніше лікарі не знайшли в неї жодних ознак хвороби, чому дуже дивувалися. До мене часто телефонують чи навіть присилають смс-ки на мобільний важкохворі люди та їхні родичі, просять помолитися за них. І я це роблю, бо не кожна людина через хворобу може сама прийти до храму. У нашому храмі є чудотворна ікона "Надія безнадійних", яка дуже допомагає сім’ям, які не мають дітей. Помолитися перед нею приїжджають з усієї України. Є спеціальні молитви, які читають священики. І було вже багато випадків, коли після цього жінки вагітніли, і ми хрестили їхніх дітей. Ми отримуємо чимало листів із подяками. Було і таке, що 40-річна жінка вже втратила надію, що зможе народити дитину, і перестала молитися. Але за неї приходили молитися її подруги. Зрештою вона все-таки завагітніла, і зараз у неї прекрасна дитинка. Тому віра і молитва можуть зробити дуже багато". 

Орест КОСТЕНЮК, священик, завідувач хірургічного відділення міської поліклініки №1:
"Щоби бути здоровим, треба виконувати Божі заповіді. Я постійно кажу про це своїм пацієнтам. Напередодні операції раджу їм піти до церкви, стати на коліна, щиро помолитися за своє здоров’я, попросити прощення. Бо молитва і покаяння знімають наші гріхи. Хворі, які моляться, краще все переносять і швидше одужують. Це я знаю з власної практики. Це стається і тоді, коли за них моляться інші. Я ніколи не починаю оперувати, доки не прочитаю молитву. Стаю в куточок і тихенько молюся. І Бог завжди допомагав мені – у мене не помер жоден хворий. Знаю багатьох хірургів, навіть професорів, які теж моляться перед операцією. Деякі ходять до церкви молитися за своїх пацієнтів. Є чимало випадків, коли лікарі посвячуються в священики, бо розуміють, що без Божої волі вони нічого не зроблять. Якось ми рятували багатодітну маму, перелили їй до 20 літрів крові. Я сказав родичам, щоби сиділи біля неї і молилися. І ця жінка вижила, дев’ятеро дітей залишилися з мамою. Сьогодні у мене на прийомі була молода жінка, яку сильно порізав чоловік. Вона довго лежала в реанімації, а коли отямилася, одразу ж взяла у руки молитовник і почала молитися. Зараз вона почувається досить добре і постійно ходить до церкви. Моя бабуся прожила 101 рік і майже до останніх днів ходила до церкви".