Житель Топорівців Новоселицького району Василь Нагірняк вперше спробував свої сили на "Фабриці зірок", коли йому було лише 16 років. Двічі хлопця спіткала невдача, але з третьої спроби наполегливому буковинцю все-таки вдалося стати "фабрикантом".
– Василь взагалі не хотів, щоби знали, що він пройшов на
"Фабрику зірок-3". Лише найближчих друзів сповістив, – розповідає батько хлопця Олександр Нагірняк.
На останню поїздку до Києва заробив на дискотеці
Василь уже другий тиждень перебуває у "зірковому будинку". Жодного зв’язку з ним немає. Востаннє Василь телефонував, коли приїхав до Києва.
– Хвилюємося перед першим ефіром. Що і як повинно відбуватися, не знаємо, – каже батько.
Гроші на поїздки до Києва Василеві давали батьки. Він улітку вісім разів їздив до столиці.
– Щоправда, на останню поїздку Василь заробив гроші сам. З друзями організували дискотеку в нічному клубі – заробили по тисячі гривень. Василь купив собі МР3-плеєр. А на дорогу та одяг, звичайно, ми дали гроші.
Для Василя "Фабрика зірок" була мрією відтоді, як він уперше поїхав до Львова на кастинг.
– Коли син два роки тому втік з дому, спочатку ми були шоковані. Приходимо додому з дружиною і знаходимо велику записку. А через десять хвилин пролунав дзвінок від сина. Він уже з потяга телефонував. Зрозумів, що ми його не відпустимо, і вирішив втекти, – розповідає батько. – Спочатку я несерйозно ставився до бажання сина. А потім зрозумів, що йому треба тільки допомагати у здійсненні мрії. Василь – цілеспрямований хлопець.
Цього року у Львові на першому етапі відбіркового туру було 2,5 тисячі учасників. Зі Львова тільки двоє потрапило у другий тур! Це Василь та Настя Кочетова, з якою хлопець познайомився ще два роки тому під час кастингу на першу "Фабрику".
Знімальну групу частували самогоном і варениками
Коли стали відомі результати відбору, знімальна група "Нового каналу" готувала сюжети про "фабрикантів". Наприкінці серпня завітали й до оселі Василя у село Топорівці.
– Приїхали до нас увечері. А вранці наступного дня розпочали зйомки. Усе потрапило у кадр. Баба корову доїть, хтось на мотоциклі їде. Показали і пса, і свиней – так, як у селі, – розповідає Олександр Васильович. – Думали, що приготувати. Дружина наварила вареників. Коли сіли за стіл, сказав: "Ну, ви своєї їжі з супермаркетів у Києві наїлися. Тепер будете їсти те, що ми їмо". А ще я їх самогонкою пригостив! Поставив на стіл і кажу: "Ви західноукраїнську текілу куштували?" А вони: "Ні". Звукооператор поцікавився: "А що, у вас тут росте агава і тростина?" – "Так, у нас тут її повно!" Вони спробували нашу самогонку – і їм сподобалося. Коньяк не хотіли пити. У селі переночували, а потім поїхали до Львова, бо ще мали знімати сюжет про Настю.
До речі, Насті Кочетовій продюсери шоу вигадали сценічне ім’я. Василеві також хотіли змінити ім’я. Одним із варіантів було Ерік Вайт.
– Він так сміявся, – каже батько. – Коли поїхав до Києва, сказав Меладзе, що не хоче мати такий псевдонім. Краще співати під власним іменем. "І правильно робиш!" – відповів продюсер.
"Грошей не платили – ми не такі багаті"
Тепер, коли син на "Фабриці", подружжя Нагірняків від телевізора не відходить. "Новий канал" у них постійно ввімкнений.
Батько запевняє, що грошей не платили, щоб син потрапив на "Фабрику".
– Гадаю, що організаторам немає сенсу брати гроші за участь. Адже згодом продюсери будуть заробляти на "фабрикантах". А якщо "фабрикант" немає голосу і з нього нічого не візьмеш, то немає змісту брати гроші за ніщо, – вважає батько. – Ми ні копійки нікому не платили. Ми не такі багаті люди. Якщо Василь проявить себе, батьки готові відпустити його робити кар’єру в Києві.
– Це шанс, який випадає людині раз у житті. З навчанням вже будемо щось вирішувати, – каже батько.
Кумиром у дитинстві був Діма Білан
Василю подобається і класика, і сучасна музика.
– Коли ще був малий, дуже йому подобався Діма Білан. А потім це йому перейшло. Зараз дуже подобається Григорій Лепс, – розповідає батько. – Ми з дружиною дуже хвилювалися, коли Василь проходив кастинг. Навіть плакали, коли дізналися, що лише син та львів’янка Настя пройшли з двох з половиною тисячі претендентів! Дід з бабою тоді казали нам: "Ось піде від вас – і будете бачити його раз на рік". А ми з дружиною сказали: "Головне, щоб йому було добре".
Батько Василя – директор будинку культури у селі Топорівці. Колись він вступив до музучилища у 29-річному віці і навіть став дипломантом першої "Червоної рути".
– У нашій родині усі співають – і дружина, і я, і дід, – каже Олександр Васильович. – Знаю, що сцена – це хвороба. Якщо людина спробує раз, усе життя прагнутиме співати. Це як наркотик. Гадав, що музика для мене хобі. А коли опам’ятався, мені вже було 29 років. Дуже радий, що син пішов моєю стежкою. Можливо, він досягне того, що мені не вдалося.
Ольга ГНІДАН
