Медсестра-анестезистка відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії обласної клінічної лікарні Наталя Телекі посіла друге місце у Всеукраїнському конкурсі "Ескулап-професіонал". Дівчина захоплюється кінним спортом, легкою атлетикою і волейболом. Проте заради улюбленої роботи відмовилася від деяких своїх захоплень.
"Змалку дивилася, як мама робить уколи"
До редакції "МБ" Наталя прийшла після роботи трохи стомленою. "Сьогодні було дві важкі операції, – пояснила дівчина. – Хоча буває і по п’ять. Найдовша операція тривала шість годин. А так, у середньому – півтори-три години. Приходжу на роботу
о 08.30, готую все до операції. А додому йду здебільшого після 19.00, хоча зміна закінчується на дві години раніше. Здається, ніби щодня одне і те ж. А насправді ж – все по-різному: пацієнти, ситуації. Інколи хворі перед операцією просять поглянути на них, запитують, як звати.
А опісля цікавляться, де "медсестричка Наталочка". Щоправда, мене не впізнають, бо в операційній бачать тільки очі, зате ім’я пам’ятають".
– Майже весь день доводиться стояти на ногах, тому вони болять, особливо під кінець зміни, – каже Наталя. – Але я не скаржуся, бо завжди мріяла працювати медсестрою в хірургії чи реанімації. У медколеджі моїми улюбленими предметами була саме "хірургія" і "основи реанімації". Тоді я мріяла стати хірургом. А зараз, коли попрацювала анестезисткою, вже хочу стати анестезіологом. В операційній – особливі відчуття. Страху немає, але постійне напруження, бо ти разом зі всією бригадою відповідаєш за життя людини. Мій лікар-анестезіолог навіть у критичних ситуаціях поводиться напрочуд спокійно. Дивлячись на нього, я теж заспокоююся. В операційній не можна нервувати чи метушитися, бо це тільки заважає.
Мати Наталі працювала фельдшером у здоровпункті на "Електронмаші" і часто брала з собою на роботу маленьку доньку. "Я ходила кабінетами, дивилася, як медсестри роблять уколи та перев’язки, – і все це мені дуже подобалося, – пригадує Наталя. – Коли мене запитували, ким я хочу стати, відповідала: "Хочу бути, як мама". Навіть пішла навчатися у гімназію №5, де був хіміко-біологічний клас. А потім вступила до медколеджу, який закінчила з золотою медаллю. Звичайно, мрію про медуніверситет і професію лікаря".
"Заспокоює їзда верхи"
Наталя вважає себе сильною людиною, яка добивається всього, про що мріє. "Треба тільки дуже хотіти і не боятися своїх бажань, – переконана дівчина. – Хоча перемога в обласному та всеукраїнському конкурсах медсестер стала для мене несподіванкою. Адже до Житомира приїхали 24 переможці обласних конкурсів, отож змагатися з ними було нелегко. Треба було показати теоретичні знання та практичні навички, творчо виразити своє покликання. Я підготувала гумористичну сценку, у якій розповіла про любов до своєї професії. Вона настільки сподобалася глядачам, що вони вигукували "Браво!". А з практичних занять набрала максимальну кількість балів – 120. Коли почали оголошувати результати конкурсу з кінця, я чекала, що ось-ось прозвучить моє прізвище. І коли почула, що посіла друге місце, ніяк не могла повірити. А потім відчула велику радість, що не підвела людей, які хвилювалися за мене.
У Наталі – дуже багато захоплень, але на все не вистачає часу. "Колись я займалася легкою атлетикою і волейболом, але через роботу довелося відмовитися від цих захоплень, – зізналася Наталя. – Хоча вранці роблю зарядку, приймаю холодний душ. Зате від коней відмовитися не змогла. Їзда на них заспокоює, знімає напругу. Зараз у вихідні часто їжджу до кінного клубу "Троя" або в "Сонячну долину". Хотіла би зайнятися кінним спортом професійно, однак не вистачає часу. Свою роботу я люблю більше, ніж своє захоплення, тому коні залишаться на другому місці. А ще дуже люблю куховарити".
– Моя робота мені дуже подобається, – каже наприкінці нашої розмови Наталя. – Зараз навіть не уявляю, що могла би стати кимось іншим.
Надія БУДНА
