Масові скорочення торкнулися багатьох і мене не оминули. З проханням допомогти знайти роботу вирішила звернутися до Державного центру зайнятості. Не пощастило, адже якраз набрав чинності закон, згідно з яким звільнені за згодою сторін безробітні могли отримувати перші виплати лише через три місяці після звільнення.

Стала на облік на початку цього року. Допомогу мені не платили, а згодом і самі умови перебування на обліку стали більш жорсткими: якщо безробітний не з’являється на семінар чи просто зустріч із працівником центру, виплату допомоги з безробіття відтягують ще на місяць, а якщо двічі відмовляється від запропонованої вакансії, взагалі знімають з обліку. Тож якщо раніше можна було приходити до центру зайнятості приблизно раз на два-три тижні, тепер я повинна була відмічатися у профспеціаліста щотижня. Зустрічі зі спеціалістом, юристом чи просто семінар досить часто обмежувалися лише підписом у власній справі. І нікому не було діла, що я витрачаю гроші на проїзд, коли допомоги ще не одержала жодної копійки.
"Ну що, ви щось знайшли? А що ви шукали? А що вам казали?" – такою була традиційна розмова з профспеціалістом.

Жодних вакансій для економістів
За півроку перебування на обліку мене лише один раз направили на співбесіду щодо роботи. Була вакансія продавця непродовольчих товарів у будівельному гіпермаркеті. Почекала там цілу годину, доки працівник відділу кадрів нарешті з’явилася. Але лише для того, щоб одразу заявити, що на цю вакансію набирають тільки хлопців.

Паралельно шукала роботу самостійно. Піти працювати за спеціальністю не вдавалося – жодних вільних вакансій для економістів. Тому вирішила знайти щось інше. Для початку влаштувалася промоутером у магазин. Він знаходився за п’ять хвилин ходьби від дому. З цією продукцією я вже працювала на попередній роботі, графік роботи був непоганий (всього шість годин на день, п’ять днів на тиждень). Під час стажування зарплата становила приблизно 800 гривень, пізніше обіцяли платити 1200. Але умови праці шкодили моєму здоров’ю: в приміщенні працювали кондиціонери, холодильники, постійно були протяги, тому мусила покинути роботу.

Далі вирішила шукати вакансії в Інтернеті. Тут можна знайти пропозиції передових фірм, виробників, великих торгових мереж. Однак деякі оголошення там просто шокували. Скажімо, в оголошенні про пошук асистента керівника вказували, що потрібна дівчина з відповідною освітою та… зовнішніми параметрами (вродлива, груди від третього розміру) і примітка: обов’язкове виконання розпоряджень керівника. Одразу починаєш здогадуватися, якими будуть ці розпорядження.

Півроку перебувала на обліку. Потім підрахувала, що це "влетіло" мені в кількасот гривень. Адже щоб добиратися до центру з іншого кінця міста, лише на транспорт доводилося витрачати шість гривень на одну поїздку, не кажучи вже про згаяний час. Окрім того, за все літо не могла нікуди поїхати на відпочинок – про те, щоби пропустити бодай один черговий візит до профспеціаліста центру, не могло бути й мови.

Знайшов роботу – візьми направлення
Виходило так, що шукала роботу самостійно. А коли все ж таки знаходила, всі "заслуги" приписувалися центру зайнятості – в обов’язковому порядку потрібно було прийти в центр зайнятості взяти направлення про те, що саме центр відправляє мене на стажування. А роботодавець, відповідно, повинен був написати, приймає мене на роботу чи ні.

Не витримавши цього, я врешті сказала своєму спеціалістові в центрі зайнятості, що хочу добровільно знятися з обліку. Вона ніби цього чекала – за хвилину дала мені заяву.
Мої пригоди в центрі зайнятості закінчилися добровільним зняттям з обліку, адже ніякого результату за весь час перебування там так і не було. Щоправда, невелику суму допомоги за кілька місяців "зареєстрованого безробіття" я все-таки отримала, але тільки через місяць після зняття з обліку.

Від редакції. Що ж робити професіоналам, непотрібним на ринку праці, та чим реально їм може допомогти служба зайнятості – про це ми намагалися дізнатися у керівництва обласного центру зайнятості. Керівництво направило кореспондента "МБ" дізнаватися про це у відповідному відділі. Коли ми прийшли до відділу, нас направили... до керівництва центру. Прочекавши годину в приймальні, з керівництвом зустрітися так і не вдалося.
Олена ЧЕРНЯВА

Думка відвідувачів чернівецького міського центру зайнятості
Тетяна КОЛЯДКО:
Покладатися лише на Центр зайнятості в плані пошуку роботи не буду. Планую самостійно шукати роботу, щоби збільшити свої шанси. Я обрала невдалий час для переходу на іншу роботу, через це залишилася безробітною. Щойно стала на облік. Отримати роботу через Центр зайнятості досить важко, але це дає хоч якісь гарантії. На щастя, мене повідомили, що умови отримання виплат з безробіття змінилися, тепер їх нараховуватимуть одразу”.

Наталя Iванівна, юрист:
Перебуваю на обліку в центрі зайнятості вже сім місяців. За цей час не було ще жодного направлення на роботу. Самостійно знайти її дуже важко, адже не маю досвіду роботи за спеціальністю, та й вакансій також немає. Ніяких курсів підвищення чи перекваліфікації ще не пропонували. Виплати проводять нерегулярно, отримую близько 360 гривень на місяць”.

Любов ФЕДЧЕНКО, пенсіонерка:
Моя донька зараз перебуває на обліку, бо нещодавно втратила роботу. В центрі зайнятості направляли на співбесіду. Вакансія була досить непогана, але щойно дочка прийшла, їй без усяких пояснень написали, що вона не підходить. Взагалі робота, яку пропонує центр зайнятості, має досить низький рівень оплати. Єдиним позитивним моментом є те, що зараз починається опалювальний сезон і є можливість отримати субсидію. Я сама приблизно три роки тому була на обліку ЦЗ. Виплати на той час були непогані, роботу знайшла самостійно, але від центру зайнятості все одно дали направлення, нібито вони знайшли для мене цю вакансію. Тепер на пенсії, але час від часу переглядаю пропозиції, які вивішують на стенди. Непогано було б знайти додатковий заробіток, адже за теперішню пенсію не проживеш”.

Роман КУЗЬМЕНКО:
Перебуваю на обліку вже місяць. Було одне направлення на роботу, але підприємство відмовило, тому що я не підійшов їм за кваліфікацією. У центрі зайнятості кажуть, що наразі вони не мають можливості направити на перекваліфікацію. Шанси знайти роботу через цю установу, на мою думку, мінімальні, але хоча б є можливість отримати допомогу з безробіття”.