На наших пандусах ноги зламаєш

До багатьох крамниць, перукарень чи навіть громадських вбиралень Чернівців людям на візках просто не потрапити.
– З одного боку дороги можна з’їхати з бордюра, а на іншому на тротуар уже не піднімешся, – розповідає голова міського товариства інвалідів "Милосердя" Роман ЗАЛЕВСЬКИЙ, який і сам пересувається на візку. – І таких місць у Чернівцях чимало. Пандуси потрібні не тільки інвалідам, але й іншим чернівчанам. Наприклад, мами з візочками не повинні тягнути їх сходами, а можуть заїхати пандусом.
Доступними в Чернівцях потрібно зробити громадські місця, туалети в них. Наприклад, на площі Філармонії до туалету потрапити на візку неможливо, бо він знаходиться у підвальному приміщенні. Планували встановити спеціальні підйомники, але наразі вони дуже дорогі. Про громадський транспорт я взагалі мовчу.
Пандуси, тобто спеціальні заїзди для інвалідів, – окрема проблема. Нерідко, щоб зекономити, їх встановлюють занадто стрімкими. Або взагалі обмежуються двома металевими рейками, піднятися якими наважиться лише екстремал.
– Якщо кут нахилу пандуса перевищує 10 градусів – потрібно робити поручні, щоб людина могла взятися обома руками і заїхати, – каже Роман Залевський. – Максимальний кут нахилу не повинен перевищувати 20 градусів. У нас старовинна архітектура, використовують так звані "швелерні" пандуси. Вони годяться лише для того, щоб ними піднімалися мами з візочками. Та й то, там можна ноги зламати.
– "Швелерна доступність" – ганебне явище, – зазначила заступник голови Комітету доступності інвалідів та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури Аліна КРУГЛЕЦЬКА. – Це просто дві рейки, якими ніколи не зможе піднятися інвалід. Але іноді приміщення чи установа знаходяться в такому місці, що пандус встановити просто неможливо. В такому випадку встановлюють кнопки виклику.
Однак люди, які не можуть самостійно пересуватися, тішаться навіть найменшому покращенню міських доріг і заїздів. "Я вже 20 років на візку, – розповідає Олександра КОЗЛОВА. – У 1990-х взагалі біда була. А в останні роки стало жити значно легше. Тепер уже можу сама потрапити до магазину та купити продукти. Особливу увагу на доступність для інвалідів звертають у великих магазинах. Але маленькі крамнички та перукарні і досі залишаються недоступними. Також надзвичайно важко підійматися на бордюри та їхати бруківкою. Приємно, що зараз люди подобрішали, постійно пропонують допомогу, але запитують не з жалістю, а як рівну собі".
Пересуватися містом автомобілем інвалідові не легше, ніж на візку. Спеціальні стоянки для людей з особливими потребами хоча й існують, але там паркується будь-хто. Окрім того, інші водії не зважають на те, що навколо машини інваліда потрібен простір, щоб він вільно міг відчинити двері, вийняти та розкласти візок.
Михайло САЛІТРА