Одне з важливих правил органічного землеробства – грунт не повинен залишатися невикористаним і відкритим. Безцільно залишений відкритим грунт згодом твердне, злипається та вкривається щільною кіркою, через яку важко проникає волога. Його органічний склад погіршується, корисні речовини вимиваються й вивітрюються. Далі починається масове засилля бур’янів, які використовують корисні речовини із грунту.
Тут на допомогу городникові приходить сидерація – технологія, відома хліборобам із давнини. Полягає вона в тому, що у вільний від вирощування врожаю час грунт засівають спеціальними рослинами. Ці рослини не збирають, а залишають перегнивати для покращення родючості. Результат подекуди кращий за удобрення гноєм.
Навесні грядку можна буде не копати
Ярові рослини, які швидко ростуть, висівають відразу ж після збирання врожаю восени. Зерна розсипають по поверхні, обробляють грунт граблями. Можна притоптати насіння, а якщо грунт сухий – полити. Невдовзі воно почне проростати. При цьому повітря восени швидко стає холодним, тоді як грунт ще продовжує зберігати накопичене тепло. Рослина за сприятливих умов швидко вкорінюється, утворюючи невелику листкову розетку. За місяць-два інколи наростає 20-40 см вершків листової маси й близько 30 см корінців.
Надалі похолодання повітря й грунту призводить до загибелі рослин, з біомаси яких починають виділятися фізіологічно активні речовини, які знищують шкідників і очищують грунт. Таким чином, використовуючи цей простий адаптаційний принцип, можна не тільки удобрити грунт, але й очистити його від шкідників і бур’янів. А оскільки за зиму органічна речовина кореневої й листкової маси сидератів повністю перепріє, то навесні (березень-травень) уже можна буде приступати до посадки рослин. Корені й листя, гниючи у грунті, виділяють тепло. Тому в ньому, як у губці, акумулюється волога, поселяються хробаки – корисна мікрофлора. Цей шар грунту можна навіть не копати, він уже природно розпушений.
Кожному грунту – свій сидерат
Для кожного грунту й кожної культури необхідно підібрати свій набір сидератів. Так, якщо ви хочете вирощувати картоплю, необхідні не злакові (вони висушують грунт і збіднюють його азотом) і не бобові (вони насичують грунт азотом у дисбалансі з необхідним картоплі калієм), а олійні рослини. Наприклад, канола. Вона не тільки збагачує грунт жиромісткими сполуками, але й виганяє з нього таких шкідників, як нематода, дротяник тощо.
Але цей сидерат зовсім не придатний для хрестоцвітих (капусти, редису, брукви тощо). Він сприяє знищенню шкідників тільки картоплі. Натомість не знищує, а, навпаки, провокує розвиток шкідників інших рослин.
Найефективнішим "зеленим добривом" вважають рослини із сімейства бобових. Особливі бактерії, які живуть у їхніх кореневих наростах, мають здатність до накопичення азоту, який вони отримують прямо з повітря й відкладають у грунт.
Вибір певної культури для сівби в якості "зеленого добрива" залежить від складу і структури грунту, часу сівби тощо. Якщо ви використовуєте принцип сівозміни овочевих культур, то кожен сезон поруч із овочами засівайте сидерати з того ж сімейства. У такий спосіб "зелене добриво" частково візьме на себе боротьбу зі шкідливими мікроорганізмами і комахами, що вражають сімейство овочів. Вибір підходящих сидеральних культур також залежить від того, чи є необхідність збагачувати грунт азотом.
НА ЗАМІТКУ

"Зеленим добривом" називають рослини-сидерати, які тимчасово вирощують на відкритих, незайнятих ділянках грунту або як суміжну культуру.

Функції сидератів – покращення структури грунту, запобігання вимивання й вивітрювання з неї корисних речовин, пригнічення росту бур’янів, а також збагачення грунту азотом.

Процес сівби, вирощування й збереження в грунті "зеленого добрива" називається сидерацією.