Заслужений майстер народної творчості 79-річна Фрозина Гулей із Чорногузів, що на Вижниччині, з діда-прадіда збирає народні пісні. Також жінка вишиває унікальні сорочки і разом із фольклорно-етнографічним колективом "Молодички-жартівнички" створює театральні сценки. Так, одна із найулюбленіших сценок людей – "ББС", тобто "Баба бабі сказала" та "Єрмарок". Народний гумор став відомим не лише в Україні, але й у Європі. "То такий гумор, що можна вмерти. Це просто феномен народного гумору", – кажуть знавці про сценки буковинських акторів. Окрім того, за переказами "молодичок" та Фрозини Тодорівни зняли 12 фільмів, два з яких стали популярними в Америці.
"Павличко танцював із нами гуцулку"
– 26 років тому заснувала у Чорногузах колектив "Молодички-жартівнички", – розповідає заслужений майстер народної творчості Фрозина ГУЛЕЙ. – Я дуже хотіла, щоби у нас був колектив, адже у селі стільки славних співців та гумористів. А у Чернівцях саме відбувався фестиваль. Мене покликали до будинку культури Вижниці і сказали: "Фрозино Тодорівно, робіть, що хочете, а через десять днів повинен бути виступ".
Я зібрала ентузіастів, і за десять днів ми пішли на фестиваль. І що думаєте, завоювали перше місце! Люди плакали і аплодували нам стоячи. Наш репертуар – це не лише пісні, але і театральні сценки. Так, наші актори – читці, гумористи, співці. Фольклору в мене є дуже багато. Я збираю його від молодості і маю, що хочете. І те усе зібрано у нашому селі. Я переписувала цілі мішки записів старожилів. Мої батьки були неперевершені газди, і кожен із них знав по тисячі народних пісень. Вони зібрали ті пісні від дідів-прадідів. Ось це і є мені дуже дороге, цей фольклор. Наприклад, зібрала приблизно сімсот коломийок. А у своїй пам’яті тримаю близько тисячі пісень. А скільки у старих зошитах зберігаю…
– Якось ми були у Києві на святкуванні 60-річчя Дмитра Павличка, – пригадує Фрозина Тодорівна. – Там були гості з усього світу, відомі артисти. Аж раптом наш товариш, композитор Леопольд Ященко кличе нас на сцену. Ми винесли вишитий рушник і печений калач. І з піснями вручили Дмитрові Васильовичу. А він раптом встав і ніби закам’янів. Почав плакати і каже: "Люди добрі, я всього міг сподіватися, але щоби мене привітали таким народним виступом…" Він плакав… Потім станцював з нами гуцулку.
Професори записують за жінкою кожне слово
– На нашому фольклорі побудовано 12 фільмів, зокрема "Любов моя і смуток Буковина", "Моя Україна", "Рідні узори", – каже далі пані Фрозина. – А два повнометражні фільми, зняті Тетяною Давіньйон, стали дуже популярними в Америці. Вони мали неймовірний ажіотаж серед української діаспори. Знімали фільми років десять тому. Записували виступ "молодичок", наші сценки, пісні, навіть звичайні розмови на тлі буковинських пейзажів.
Два роки тому до мене приїхав професор з Австралії. День і ніч я розповідала йому про наш фольклор. Пригадую, я викладаю папки з фотографіями, мішок зібраних народних пісень, і ми починаємо працювати. Багато я йому оповідала, а він усе-усе записував…
Паралельно із піснею та театром маю ще одну золоту лінію у своєму житті – вишивку.
Мої роботи є у всій Європі, Канаді, Америці… Але знаєте, я вишиваю не для того, щоби "стояти на повороті" і чекати покупця. Я свої роботи не продаю. Інколи не виставках підходять поважні люди, лишають великі гроші, беруть вишивки і тікають, доки я не передумала.
Не дивно, що після візиту австралійського професора зі мною зв’язалася лідер українців в Австралії пані Христина. Вона побачила на фото професора вишиту мною сорочку і попросила, щоби я продала їй. Телефонувала із Сіднея декілька разів і казала, що немає спокою, так хоче сорочку. А я відповідаю, що і за мільйон не продам, бо то є дорога серцю робота. По-народному вишивала сорочку коштовними нитками аж два роки…
У цей період життя мені було дуже скрутно, помер чоловік. Якось пані Христина знову зателефонувала, і я сказала ціну. Вдячна жінка сказала, що заплатить ще більше.
Вона приїхала до Києва, куди ми їй передали сорочку. Коли вона одягнула вишиванку, люди навколо ахнули.
– Це був один із винятків, коли я продала таку цінну сорочку, – зауважує Фрозина Тодорівна. – А інший випадок… У штаті Огайо відбувався благодійний ярмарок-продаж на підтримку дітей, постраждалих від Чорнобиля. Я передала на ярмарок найкращі вишиті два рушники та скатертину…
Валерія ЧОРНЕЙ
3-09-2009, 10:03
0
2 003
